Розділ «Перемога над «першим великоросом» під Вишгородом 1173 р.»

оловною причиною опозиційності Суздальського Залісся проти

Києва і Русі в XII ст. були не лише родинні зв’язки суздальських князів з половцями, а й природні геополітичні інтереси нового народу, який народився в Заліссі від сплаву фіно-угорських племен, під впливом церковнослов’янської мови, що насаджувалася церквою та князівською адміністрацією.

Батько першого незалежного володимиро-суздальського князя Андрія Боголюбського, Юрій Довгорукий, який майже все життя княжив у Заліссі, докладав усіх зусиль, щоб заволодіти Києвом. Син Юрія Довгорукого Андрій уже не хотів жити на Русі. «На Русі нам місця нема», - казав він батькові, який, попри всі поразки, тримався мрії заволодіти великокняжим столом. Андрій Боголюбський, вихований усе життя в Суздалі, вже не вважав Русь своєю Батьківщиною. До того ж він був сином половчанки, дочки хана Аєпи. Андрій Боголюбській в боротьбі проти Києва постійно підтримував своїх родичів - половців. На той час половці були головним супротивником Русі.

Після того, як після смерті Ізяслава Мстиславича на княжіння до Києва таки потрапив Юрій Довгорукий, Андрій Боголюбський сидів у фортеці Китай-город, що була на місці сьогоднішньої Китаєвої пустині в Києві. Через те, що він жив у фортеці Китай-город та майже не виходив із неї, кияни й брати-князі дали йому прізвисько «Китай».

Після смерті Юрія Довгорукого протистояння між киянами та суздальцями-«залішанами» лише загострилося.

У 1169 році військо, спрямоване на Київ Андрієм Суздальським, після триденної битви влаштувало місту і його церквам небувалий розгром. Літописець називає нападників поганими, тобто язичниками. Андрій Боголюбський почав виганяти князів Київської династії - нащадків Мстислава Ізяславича - з віддавна васальних Києву володінь, зокрема з Новгорода, але 1170 року зазнав жорстокої поразки від Романа Мстиславича - майбутнього засновника Галицько-Волинського князівства. Як пише літопис, Андрій Боголюбській невдовзі сказав Роману Ростислави-

Олександр Палій. 25 перемог України

зо

чу, онукові Мстислава Великого: «Не ходиш ти в моїй волі з братами своїми, так піди ти з Києва, а Давид - з Вишгорода, а Мстислав - з Білгорода. А ось вам Смоленськ, ним і поділіться».

Очолив опір Мстислав Хоробрий - найбільш відомий і улюблений князь в тогочасній Україні. За такі слова він наказав поголити послові Андрія голову й бороду. Ростиславичі захопили в полон брата Андрія Бо-голюбського Всеволода та невдовзі встановили контроль над усією Руссю, тобто Наддніпрянщиною, крім Чернігівщини.

Андрій Суздальський розлютився й зібрав у похід на Київ 50-ти-сячне військо. Це одне з найбільших військ, про яке за всю історію згадується у вітчизняних літописах. Військо обложило Мстислава Хороброго у Вишгороді. Під Вишгородом руське військо дев’ять тижнів вело виснажливі бої з агресорами. Тут Мстислав виступає не тільки захисником інтересів своєї родини, але й борцем за права Батьківщини. Облога затягнулася. Русинам допомогла чутка про наближення луцького князя Ярослава Ізяславича: «І прийшли в замішання війська їх, і, не дождавши світанку, в сум’ятті великому, не маючи можливості утриматися, побігли через Дніпро, і багато їх топилося. І виїхав Мстислав з міста з дружиною своєю і, наздогнавши їх, дружина його ударила на обоз їх, і багато колодників вони захопили. Мстислав же багато поту утер з дружиною своєю і немало мужності показав з мужами своїми». Цей розгром суз-дальців під Вишгородом стався на початку зими 1173 року. У Заліссі зовнішня поразка створила внутрішні проблеми для влади. Незабаром після вишгородського поразки, 28 червня 1174 року Андрій Боголюбський був убитий змовниками у своєму власному маєтку, і тіло князя лежало на вулиці, поки народ грабував хороми. Дорікати змовникам і ховати князя залишився тільки його придворний виходець з Русі Кузьмище Киянин.

Мстислав Хоробрий (помер 1180 р.) навіть удостоївся церковної канонізації. Літопис повідомляє зворушливу історію любові князя до рідної землі. Новгородці стали кликати його до себе на князювання, але він не хотів лишати рідну землю, і лише вмовляння братів змусило його піти з Русі.

Попри те, що Суздалю вдалося відокремитися від Київської держави, спроби суздальських князів встановити контроль на Руссю та основними підконтрольними їй землями (Новгородом і Смоленськом) провалилися. Русь зберегла незалежність, Київ залишився потужним політичним, економічним і релігійним центром, головним центром легітимності всіх земель, що входили до складу Київської держави протягом Х-ХІІ століть.