Розділ «Без українського народу війна закінчилася б на Тихому океані»

Серед військового керівництва СРСР під час Другої Світової війни було чимало вихідців з України (А.Єрьоменко, С.Тимошенко, Р.Малиновський, І.Черняхівський, П.Рибалко, К.Москаленко). За час війни 2072 українця були удостоєні звання Героя Радянського Союзу. 32 українця стали двічі Героями Радянського Союзу.

Евакуйовані з України на схід СРСР підприємства постачали боєприпаси, військову техніку, продовольство.

За час Другої світової війни близько 7 мільйонів українців служили у збройних силах СРСР, кілька десятків тисяч - в інших військах антигітлерівської коаліції. Тому без участі українців у війні перемога СРСР була б неможливою, адже під час війни було чимало епізодів, коли долю перемоги вирішували не мільйони, а полки і дивізії.

З українців, що воювали, близько 3 мільйонів загинуло, а значна частина стали інвалідами. Україна зазнала вкрай тяжких економічних наслідків окупації та воєнних дій на своїй території. Матеріальні збитки СРСР під час Другої світової війни склали понад 40% всіх витрат країн, що воювали. Частина України в загальносоюзних втратах дорівнювала більше 40%. Україна виявилася в епіцентрі війни й постраждала більше, ніж Росія, Німеччина, Франція або Польща.

22 червня 1941 р. Німеччина без оголошення війни напала на СРСР. Для України почалася одна з найстрашніших воєн в її історії. Німецькі війська, здобувши перемогу в прикордонних боях, розпочали швидке просування вглиб території СРСР, оточуючи з’єднання радянських військ.

СРСР готувався до наступальної війни в Європі й розташував занадто велику кількість військ близько від кордону. Це дало змогу швидкохідним танковим колонам німців обхідними маневрами оточити й знищити їх.

Після початку війни Німеччини проти СРСР радянські війська за кілька днів були вибиті з території Правобережної України та інших

територій на заході СРСР, незважаючи на жорсткий спротив в окремих місцях на кордоні.

На заключному етапі героїчної оборони Києва війська радянського Південно-Західного фронту зазнали великих втрат. В оточення потрапили 5, 37, 26, 21-а армії, частина сил 38-ї армії. Загальні втрати склали 700 тисяч бійців. Під час жорстоких боїв з ворогом практично загинули штаб і політуправління фронту, включно з його командиром генерал-полковником Михайлом Кирпоносом, Пінська військова флотилія, яка забезпечувала дії оточених військ. У з’єднаннях, тилових частинах фронту і армій, які уникли оточення, в кінці операції налічувалося лише 150 тисяч бійців. Частина бійців і командирів, які не вирвалися з оточення, пішла в партизани, а решта (до півмільйона) потрапили в полон.

Ця катастрофа стала одним з наслідків культу особи Сталіна. Страх перед Сталіним серед генералів викликав відсутність людей, які могли б вказати йому на його помилки.

Тим часом, наступ німецької армії тривав.

Починаючи з серпня 1941 р. протягом 73 днів тривала героїчна оборона Одеси, яка завершилася в жовтні 1941 р. евакуацією військ в Крим. У грудні 1941 р. Німеччина на підступах до Москви зазнала першої істотної поразки. Під час контрнаступу Червона Армія відкинула німецькі війська на 400 км.

Тоді ж у грудні 1941 р., після атаки Японії на американський порт Перл-Харбор на Гавайських островах, у війну проти Японії і її союзника Німеччини вступили США. Невдовзі США почали програму постачання СРСР зброї, техніки, харчів та боєприпасів. Ця допомога істотно допомогла СРСР Також суттєво посилилася допомога з боку США Великій Британії після подій Перл-Харбору.

У травні 1942 р. Сталін ухвалив хибне рішення про контрнаступ під Харковом, до якого армія не фізично була готова. У результаті три армії потрапили в оточення та були знищені, що стало однією з найбільших трагедій війни. Попри масовий героїзм радянських солдатів, сотні тисяч радянських бійців загинули або потрапили в полон. Врятувалося лише 22 тисячі бійців. Так само з великими втратами провалився контрнаступ радянських військ у Криму.

У червні 1942 р. під ударами німецьких військ упав Севастополь.

До прориву німців на початку 1942 р. Москва забороняла евакуацію Севастополя, наказуючи стояти до кінця. Однак контроль німців над

Кримом зробив присутність радянських військ у Севастополі згубним для військ.

Оборона Севастополя під час Другої світової війни стала не лише героїчним діянням, скільки трагедією сотень тисяч солдат і матросів, залишених командуванням і країною, яких вони вважали своїми, і цинізму партійного, військового й флотського керівництва, яке ганебно втекло всупереч всім військовим традиціям.

У червні 1942 р., після наступу німців у Криму, Кремлем було ухвалене рішення про евакуацію партійного керівництва кораблями із Севастополя. 4 липня 1942 р. радянська пропаганда через агенцію «Совин-формбюро» повідомила, що радянські війська залишили Севастополь. Однак це була неправда. Місто залишило тільки командування Чорноморського флоту й Севастопольського оборонного району. Вивезене із Севастополя керівництво армії й флоту під час подальшої війни нічим себе не виявило. У той же час солдатів, матросів і молодших офіцерів фактично кинули на загибель. Залишки військ Севастопольського оборонного району стали відходити до бухт Стрілецька, Очеретяна, Козача й на мис Херсонес, де без води й патронів гинули десятками тисяч під вогнем німців. Загальні втрати Червоної Армії під Севастополем склали близько 200 тисяч.