Розділ «Розгром першої армії Європи під Жовтими Водами 1648 р.»

ольський уряд під час небезпек намагався використати військову

силу козаків, а під час миру бажав максимально поставити під контроль козацтво або й викорінити його, вбачаючи в ньому зародок майбутньої державної організації України та загрозу для цілісності Речі Посполитої.

На початку XVII ст. Польща була найсильнішою державою Європи, що багатократно перемагала Московію (1567-82, 1608-18, 1632-34 рр.), а також найсильніші держави того часу - Османську імперію і Швецію. Польська армія заслужено вважалася найсильнішою в Європі, де не завжди згадували рахувати, що значну частину її сили становили українські козаки.

Попри відновлення у 1620 р. ієрархії православної Київської митрополії, жорстоке й обурливе релігійне переслідування тривало. Православні церкви зачинялися, передавалися в управління католикам, або віддавалися в «оренду» єврейським лихварям, які за кожну відправу вимагали з прихожан грошей. Польський уряд використовував єврейських багатіїв для економічного та політичного контролю за країною, шпигунства, а також задля створення додаткового джерела напруги в суспільстві, що мало відводити удар від Польської держави. Посилювалася сваволя як проти простих селян, яких дедалі більше закріпачувала шляхта, так і проти самої української шляхти. Усі ці несправедливості проти українського народу створили такий клубок протиріч, який вилився в Національно-визвольну війну українського народу під проводом Богдана Хмельницького.

Разом із однодумцями він узяв під контроль Запорізьку Січ.

Польські гетьмани - коронний Микола Потоцький і Мартин Кали-новський - вирішили знищити повстання під проводом Богдана Хмельницького в самому зародку.

У квітні 1648 р. Потоцький надіслав на приборкання повстанців частину реєстрових козаків на байдаках (великих човнах) Дніпром під проводом полковників Кричевського, Вадовського й Рурського та військових осавулів Іляша й Барабаша, а також відділ найманої німецької піхоти. Вони мали з’єднатися біля Кодака з відділом, який рушив суходолом під проводом сина польського коронного гетьмана Стефана По-тоцького. У цьому відділі була решта реєстрових козаків під проводом комісара Я. Шемберга й польські жовніри з кварцяного (королівського) війська, загальною кількістю до 5 тисяч вояків.

Битва відбулася на Жовтих Водах (нині Дніпропетровська обл.). Козаки оточили польський табір і з 20 квітня почали на нього безперестанні приступи. Полишивши табір, Богдан Хмельницький поспішив до урочища Кам’яний Затон, куди підійшли й пристали до берега реєстрові козаки.

Козаки-агітатори виголосили перед реєстровими козаками палку промову, в якій перелічувалися всі кари й утиски, яких зазнавав український народ. Реєстрові козаки (понад 5 тисяч) майже всі як один перейшли на бік повстанців, утопивши в Дніпрі зрадників з числа старшини та знищивши загін найманої німецької піхоти. 2 травня ці козацькі полки вишикувалися й демонстративно пройшли повз обложений табір поляків Стефана Потоцького, зробили вітальний залп із рушниць на честь Богдана Хмельницького і вступили до його табору. Пізніше під впливом цієї демонстрації козаки Переяславського і Білоцерківського полків, а також мошенські драгуни (українці за походженням) теж залишили польський табір і приєдналися до українського війська. Обложені поляки, довідавшись, що підмоги їм чекати немає звідки, рушили вздовж урочища Княжі Байраки. Під покровом ночі вони зробили відчайдушну спробу відірватися від переслідування. Однак, козаки почали атаки на рухомий табір. Крім того, козаки почали обстріл, перевозячи гармати з місця на місце на конях слідом за відступаючим польським військом. Втрати польського війська від цих атак були настільки великі, що це викликало занепокоєння у татар, які хотіли схопити якомога більше полонених з метою викупу. Тим часом козаки перекопали валами шлях польського війська та зупинили його козацькою піхотою. У результаті жорстокої битви 5-6 травня 1648 р. польське військо було вщент розгромлене, три тисячі поляків утрапили в полон, а польський воєначальник Стефан По-тоцький загинув від ран. За даними літописів, з усіх поляків втекли від полону козаків і татар заледве десять людей, а втрати козаків становили 150 вбитих і стільки ж поранених.