Розділ «Крах СРСР. Десь там був «Третій Рим»»

Десь там був «Третій Рим»

Останні десятиріччя існування Радянського Союзу в Україні здійснювалась антинаціональна політика, основним завданням якої було планомірне знищення української мови і культури, а зрештою -українського народу.

Істориків, письменників, діячів культури, творчість яких мала ознаки українського патріотизму, радянська влада жорстоко переслідувала, їхні твори заборонялися або знищувалися. Натомість, в Україні культивувалося забуття історії України, підміна її реальних подій радянськими звітами про з’їзди партії, виробництво тракторів і т.п., так, ніби на українській землі за всю її тисячолітню історію не було нічого цінного чи вартісного. Владою цілеспрямовано культивувався комплекс меншовартості українців, який при належному знанні історії України, не мав би жодного шансу прижитися серед українців. Це робилося з використанням усієї потуги тоталітарного державного механізму, в тому числі й репресивного апарату.

■Для дискредитації України вживалися й очевидні провокації. Так, найбільш потворний радянський мікроавтомобіль було названо «запорожцем», у той час як для українців це слово традиційно означало еталон гідності й достоїнства. Будувалися потворні пам’ятники Тарасові Шевченку, на його батьківщині в Черкаській області районний притулок для розумово неповноцінних дітей було організовано в с. Шевченковому (де Тарас Шевченко мешкав з 2 років), а обласний - у містечку Шевченковому. Унаслідок побудови дамб на Дніпрі відбулося затоплення унікальних з археологічної точки зору земель долини Дніпра, на яких з давніх давен розташовувалися осередки державності, зокрема місця Запорізьких Січей, козацьких монастирів, скіфські кургани тощо. При цьому перед затопленням не було проведено майже жодних археологічних робіт.

Українська мова та культура послідовно витіснялися радянським режимом. З кінця 1950-х рр. на всій території України почався особливо масовий примусовий перехід середньої та професійної освіти на російську мову. З початку 1970-х рр. захист дисертацій дозволявся тільки ро-

Олександр Палій. 25 перемог України

сійською мовою. У 1988 році разовий тираж українських газет становив приблизно 16 млн. примірників, тоді як російських перевищував 24 млн. А випущена безпосередньо в Москві та інших регіонах СРСР й розповсюджувана в Україні російськомовна преса багатократно перевищувала за кількістю українську. У 1988-89 рр. російською мовою в Україні навчалася більшість школярів - 52.2% проти 47,8% українською. В цілих областях України україномовної освіти практично не стало.

Процеси денаціоналізації були настілки стрімкими, що лише отримавши незалежність, український народ здобув шанс зберегтися. У цей час ситуація для визволення України склалася надзвичайно сприятливо. Поразка СРСР у війні в Афганістані (1979-89 рр.), надвеликі оборонні витрати, викликані «холодною війною» зі США та НАТО, деморалізація влади в СРСР, втрата владою та суспільством віри у проголошувані гасла, а також очевидна перевага капіталістичного способу виробництва над соціалістичним призвели до послаблення СРСР.

Криза радянської економіки та хронічний дефіцит товарів призвели до масштабної суспільно-політичної кризи в СРСР Виховане на пріоритеті матеріальних цінностей, суспільство в СРСР виявилося вкрай нестійким до явних споживацьких переваг, які надавав капіталізм і західний спосіб життя. Ситуація навколо аварії на ЧАЕС в 1986 році виявила низьку компетентність режиму та безвідповідальність партійного керівництва, що посилило антирадянські настрої в Україні.

Радянський Союз був остаточно зруйнований національно-визвольними рухами народів. Головну роль серед них відіграла Україна, як друга найбільша республіка колишнього СРСР.

Почавшись у республіках Балтії й на Кавказі, рухи за незалежність поширилися у всіх республіках СРСР, а також у багатьох автономних республіках, областях і округах. Дедалі більша частина населення переконувалася в морально-політичному та економічному крахові СРСР.

Після звільнення в 1988 р. з в’язниць більшості політичних в’язнів та дозволу на дію громадських об’єднань в Україні почав розвиватися масовий громадський рух за незалежність.

У 1989 р. було засновано громадсько-політичний рух Народний Рух України. У Народному Русі об’єдналися люди різних політичних переконань, згуртовані ідеєю незалежності України. Рух за незалежність об’єднав мільйони людей. Хоча ще зовсім нещодавно в СРСР люди тремтіли від згадки про репресії та каральний апарат. Але настав час імперії впасти під вагою своїх злочинів, неефективності та активності національних громад СРСР

Масовий рух українців за незалежність, який охопив кілька мільйонів громадян, довів, що попри десятиліття і століття навмисної деморалізації, в суспільстві збережено велику моральну силу.

У перший же рік свого існування Рух організував ряд великих масових заходів, метою яких була боротьба за державну незалежність, відродження української нації, відтворення історії українського народу і державності.

Найбільшими заходами Руху були: «Живий ланцюг» до дня Злуки ЗУНР та УНР (2 січня 1990 р.), масовий виїзд на Запоріжжя до 500-літ-тя запорізького козацтва (7-12 вересня 1990 р.), велелюдні масові заходи під Берестечком, Батурином, в Лубнах і Хотині. На виборах 1990 р. Під тиском народних демонстрацій 16 липня 1990 р. Верховна Рада Української РСР ухвалила Декларацію про державний суверенітет, якою було проголошено самостійність України у всіх сферах державного життя, верховенство Конституції України на законами і Конституцією СРСР, право України на збройні сили, внутрішні війська, органи безпеки тощо. Фактично, це був формалізований намір найближчим часом на практиці затвердити державну незалежність України.

У жовтні 1990 р. Україну сколихнуло студентське голодування у наметовому містечку на майдані Незалежності в Києві (тоді ще площа Жовтневої революції).

Таким чином, Балтійські республіки та Грузія, Україна, а слідом за ними й решта республік СРСР почали оголошувати про свій суверенітет. Республіки Балтії ще в 1990 р. ухвалили рішення про вихід зі складу СРСР. Владу на більшості територій СРСР перебрали прихильники незалежності, що, зрештою, призвело до колапсу СРСР.

18 серпня 1991 р. в СРСР реакційні кола в керівництві СРСР з числа членів ЦК КПРС, керівників армії, КДБ і МВС вдалися до заколоту. Було створено антиконституційний орган - Державний комітет з надзвичайного стану (ДКНС). В СРСР було проголошено надзвичайний стан. Президента СРСР Михайла Горбачова було заблоковано на дачі у Криму. Виступ ДКНС не був підтриманий населенням України. Також ДКНС не користувався підтримкою і в самій Росії, оскільки соціально-політичний та економічний крах режиму підірвав легітимність будь-яких його дій. Проти ДКНС виступило керівництво Російської Радянської Федеративної Соціалістичної Республіки на чолі з президентом РРФСР Борисом Єльциним. Невдовзі масовий спротив у Москві зупинив ДКНС. Над групою танків, що у вирішальний момент перейшли на бік Єльцина, замайорів синьо-жовтий прапор.