Розділ «Післямова. Незашорений погляд на достовірні факти з рідної вежі»

Незашорений погляд на достовірні факти з рідної вежі

своєму щоденнику український кінорежисер Олександр Довжен

ко писав: «Єдина країна в світі, де не викладалася в університетах історія цієї країни, де історія вважалася чимось забороненим, ворожим і контрреволюційним, - це Україна. Другої такої країни на земній кулі нема... Ніхто не хотів вчитися на історичному факультеті. Посилали в примусовому плані. Професорів заарештовували майже щороку, і студенти знали, що таке історія, що історія - це паспорт на загибель. Але що ж таке історія? Історія є рівнодіюча всіх духовних сил і здібностей

народу».

Виключення з історії важливих тем - випробуваний віками метод фальсифікації історії.

Це робиться задля того, щоб підвищити вразливість України до зовнішніх впливів, зменшити готовність громадян захищати свою країну і цим підірвати її життєздатність у стратегічній перспективі. Метою є перетворення українців у безвільних «хлопчиків для биття» для всіх, кому не лінь.

Щоб написати українську історію треба всього лише ретельно вивчити всі можливі джерела, як писав Тарас Шевченко, «не минати ані титли, ніже тії коми». І подивитися, що все це означало з точки зору учасників тих подій та означає з точки зору не німців, монголів чи будь-якого іншого народу, а України.

І до сьогодні окремі іноземці в Україні і за кордоном невідомо з якого дива присвоїли собі право вказувати Україні, як їй ставитися до самої себе, до її героїв. Той же Шевченко у своєму творі «І мертвим, і живим і ненародженим» писав про «німців», які вказували українцям хто вони такі - чи то «моголи», чи то слов’яни. А понад тисячу років тому візантійський імператор спробував вказати Київському князеві Святославу Хороброму, що тому корисно і що ні, за що був піднятий князем на глум. Схоже, це єдино правильне ставлення до такого нахабства.

Не пізнавши минулого, неможливо пізнати самих себе. Соціальна психологія, моральні орієнтири народу творяться його історією, а після творення самі стають активною силою, що впливають на майбутні покоління.

За радянських часів імперські ідеологи цілеспрямовано визнавали нульова вартість правдивої історії. Радянські школярі й студенти мусили знати, скільки тракторів вирішили виробити на якому з’їзді партії. І не знали майже нічого про цілі століття історії України та її земель. З підручників історії України не можна було зрозуміти нічого, що ж насправді відбувалося в Україні, крім дат партійних з’їздів. Щороку в УРСР десятки тисяч випускників отримували дипломи «Історія», але не мали найменшого уявлення про історію землі, на якій вчилися. Історія СРСР була сумішшю самовихваляння з «білими плямами». Бо про мертвих - «або добре, або нічого»? Це були не посібники з історії, а посібники з приховування історії. Такими їх і сьогодні намагаються зробити недруги України.

Історики добре знають, що Україна є однією з найбагатших держав Європи за давністю, різноманітністю і кількістю археологічних пам’яток, поряд з Італією і Грецією.

Попри усе багатство археологічного та письмового матеріалу історія України пістрявіла «білими плямами». Якщо в такій багатій на джерела історії, як українська, існували ці плями, очевидно, що це комусь було потрібно.

Оскільки нині прямо заявити мільйонам українських дітей і їхніх батьків, що українську історію слід розглядати з іноземних столиць, недруги України не можуть, вони вдаються до вигадування «обхідних маневрів».

Зокрема, викидають з підручників поняття «спільного інтересу нації» й, у кращому випадку, урівнюють у моральній оцінці героїв визвольних змагань зі зрадниками і відступниками. Українцям пропонують штучно позбавити себе в майбутньому героїв. Хоча цих героїв в українського народу було безліч, і саме завдяки їм наш народ зберігся досьогодні. Адже учень, вихований на толеруванні зради, безвільно пасуватиме перед зовнішнім тиском, не стане захищати рідну землю.

У свідомість українців закладають ціннісну установку, що можна обійтися без власної держави, а політичні й економічні поступки на користь сусідів заради чиїхось меркантильних інтересів цілком вписуються у «багатовимірну правду».

А унікальні уроки історії, за які народ заплатив потоками крові, намагаються підмінити інформацією, корисною хіба для розв’язання кросвордів.

Олександр Палій. 25 перемог України

Водночас, вигадування героїв є так само шкідливим, як і їхнє замовчування. Воно додає присмаку фальші всій історії. Поширення історичних домислів дискредитує унікальну цінність історичної правди, її величезну конструктивну силу.

Якщо на заміну одній неправді прийде інша, сфальшована історія обов’язково створить проблеми для наступних поколінь. Один приклад: колись Карл Маркс написав, що «російська історія пришита до історії Київської Русі білими нитками». Як сказав «провісник російської революції» Олександр Герцен «російський уряд, немов зворотне провидіння, влаштовує до кращого не майбутнє, а минуле». А нині, після століть брехні про «Київську Русь як колиску братніх східнослов’янських народів» та про «слов’янське походження» росіян, їм важко зрозуміти самих себе і причини, чому вони так відрізняються від слов’янських народів.