Розділ «Перемоги над ордами «євразійців»»

кінця IX ст. в українських степах утверджується племінний союз

печенігів. Він становив серйозну загрозу для Київської Русі. Печенізьке військо неодноразово з’являлося в околицях Києва.

Печенігів було вщент розгромлено військами великого Київського князя Ярослава Мудрого у 1037 р., після чого вони поступово зникають з території України, а згодом і з історичної арени. На місці їхнього розгрому збудовано Софійський собор.

У середині XI ст. київські князі у двох битвах розгромили орду торків, залишки якої стали васалами київського князя, а частина виселилася на територію сучасної Румунії.

Уже в 60-х рр. XI ст. в степах України з’являється тюркська половецька орда, яка асимілює залишки печенігів та починає становити вкрай серйозну загрозу Русі. Проте, зібравшись із силами, Київ завдає половцям цілу серію поразок.

У лютій січі 19 червня 1096 р. половецьке військо було наголову розгромлене під Переяславом. Тесть великого князя хан Тугоркан та багато інших половецьких князів загинули.

ПОЗ року князі організовують новий наступ на половців. Київське військо дійшло до Хортиці й на р. Молочній (нині Запорізька область) наголову розбили велетенське половецьке військо. Було вбито й захоплено в полон десятки половецьких князів.

1107 року стався черговий розгром половців під Лубнами. Половецьке військо розбіглося, чимало їхніх князів потрапили в полон, керівник половецького війська ледве утік.

1109 року військо воєводи Дмитра Іворовича захопило тисячу половецьких веж, тобто пересувних возів, пройшовши через увесь Дикий Степ до Дону.

1111 року Святополк Київський і Володимир Мономах, який у цей час був Чернігівським князем, наголову розгромили половців на ріці Дегія (нині Харківщина), а також на ріці Сальниця, і пройшли від Дону через весь нинішній Донбас, громлячи міста й стани половців, зокрема, спаливши їхню столицю та взявши данину з іншого головного міста.

Половці зазнавали поразки за поразкою. Населення нарешті одержало особисту безпеку. Укріплення русинів насувалися щораз далі у степ.

На межі ХІ-ХІІ століть Київ переходить у відносинах із Степом від оборони до активного наступу, з регулярними вилазками у серце ворожої країни, яке знаходилося в районі сучасної Харківщини, на Донбасі і на Дону. ПОЗ, 1107, 1109 року війська київських князів вторгаються на землі нинішнього Південного Сходу України. На честь тих перемог у Києві було збудовано Михайлівський Золотоверхий собор, який відновлений діє досі.

Половецький хан Атрак зі своїм племенем утік від Київського князя аж у Грузію, де став тестем грузинського царя Давида Будівничого.

Атрак повернувся на Донбас лише після смерті Володимира Моно-маха у 1125 році. В українському епосі цей половецький хан зображений в образі отрока, якому в полоні дали понюхати полин («євшан-зілля»), після чого він повертається в рідний степ.

По-суті, походи Святополка і Володимира Мономаха започаткували приєднання земель Південного Сходу до України. Із тривалими перервами і численними кривавими битвами це приєднання тривало ще пів тисячоліття і закінчилося лише на початку XVI століття, з виходом українських козацьких поселень до Дону.

Тож, на початку XII ст. походами князів Володимира Мономаха та Святополка Ізяславича половецький наступ було зупинено, а основні сили половців розгромлено в серії переможних битв. З того часу половці вже не здійснювали самостійних походів у землі Київської Русі, а лише діючи як союзники якогось із князів. Однак, попри всі успіхи київських князів, половці не були підкорені Києву, зберігши незалежність аж до монголо-татарської навали. Відносини Русі зі степом були частіше ворожими, ніж мирними. Практично для всіх кочовиків протистояння з Руссю закінчилися поразкою або відходом з території України.