Розділ «Як українські козаки виганяли з Півдня України спадкоємця «Другого Риму» - Туреччину»

Ситуацію вирішили українські козаки. У листопаді 1788 р., вистеживши, що частина гарнізону з острова Березань відбула до Очакова за провіантом, козацький старшина Антін Головатий на чайках з 800 козаками серед білого дня направився до острова з боку його високих, скелястих берегів. Турецька батарея відкрила вогонь, але козаки досить швидко увійшли під прикриття скель і, знявши з чайок фальконети, атакували батарею. Фельдмаршал Г. Потьомкін особисто нагородив Антона Головатого своїм власним орденом Святого Георгія. Проте серйозні питання були вирішені на шкоду козакам. Потьомкін наказав козацькому кошеві переселитися з урочища на Дніпрі, оскільки їхня присутність там підтверджувала, що саме запорожці відвоювали ці землі і мають на них право.

У 1789 р. запорожці під проводом Антона Головатого відіграли головну роль у захопленні турецької фортеці Хаджибея (нині Одеса). Того ж року українськими козаками було взято турецькі фортеці Аккерман (нині м. Білгород-Дністровський) та Тягиню (нині м. Бендери в Молдові). Також козаки разом із російськими військами брали участь у штурмі турецьких фортець Тульча, Ісакча і Кілія.

У грудні 1790 р. потужні козацькі загони під проводом А. Головатого і 3. Чепіги відіграли головну роль у штурмі потужної турецької фортеці Ізмаїл. Вони першими пішли на штурм і першими вдерлися до фортеці.

Козаки вірили, що вірною службою і пролитою в боях козацькою кров’ю можна заслужать у колонізаторів право вільного життя на рідній землі.

Указом від жовтня 1792 р. козакам для проживання були визначені землі на Таманському півострові на Кубані, де було утворене Чорноморське козацьке військо, з 1860 р. перейменоване на Кубанське, яке існувало до 1920 р. Прибувши на нове місце поселення на Кубані, козаки зберегли основні порядки Запорізької Січі, розселившись 38 куренями. На Кубані козаки пронесли українські традиції до часів Голодомору на Кубані в 1932-33 рр., а в окремих місцях і до наших часів.

Тим, хто здобув для імперії своєю кров’ю нові землі, місця на рідній землі не знайшлося. Такою була дяка імперії. Козаків фактично депортували за межі України. Російській імперії не потрібні були навіть лояльні українські козаки, а необхідне лише використання їх у війнах в якості «гарматного м’яса» та колонізація і загарбання одвічних козацьких земель, які вона блюзнірськи назвала «Новоросією».