Розділ «Першi Вiйськовi дiї Раднаркому на територiї України»

Харкiв'яни, якi ще хворiли "самостiйнiстю" вiд петроградських та київських бiльшовикiв, вирiшили самi розправитися з юнкерами. Про подальшi подiї можна дiзнатися зi спогадiв червоногвардiйцiв І.Котигорошка та А.Козаченка:

"Харкiвськi робiтничi загони, хоч i озброєнi поганесенькими берданками з двома-трьома патронами, сiли на потяг i виїхали зустрiчати "гостей". Деякi робiтничi загони iнших заводiв пiшли в обхiд.

Доїхали до ст. Мохнач i спинилися. Нас повiдомлено, що юнкери, озброєнi артилерiєю i iншою зброєю, засiли в лiсi. Порадившись, загони вирiшили зразу не виступати, а повернутися до Харкова на допомогу. Так i було зроблено. На другий день уранцi разом з солдатами воєних частин, якi приєдналися до нас, рушили знову проти юнкерiв. Ну, тут нам довелося добре "посваритися". Всiх юнкерiв, якi не втекли, i було роззброєно" (238,с.139).

Що ж сталося насправдi? Юнкери 27 (14) грудня вирушили до Харкова, однак пiд мiстом були зупиненi червоногвардiйцями. І тi, i iншi, будемо вiдвертi, дещо злякалися. Юнкери повернулися до Чугуєва, де були розпущенi. Третина їх виїхала до Полтави з метою вступити до будь-якої української частини. Близько 200 юнакiв залишилося в училищi, оскiльки дiстатись додому чи на Дон були не в змозi. Червоногвардiйцi повернулись до Харкова, де попросили допомоги у В.Антонова-Овсiєнка. Той видiлив для походу на Чугуїв загiн Ховрiна, однак завдяки цьому пiдпорядкував харкiвських червоногвардiйцiв собi в обхiд мiсцевої бiльшовицької верхiвки.

28 (15) грудня Ховрiн з об'єднаним загоном у 600 бiйцiв увiйшов до Чугуєва. Ховрiн заявив, що в тому разi, коли вони не здадуться, вiн накаже стрiляти по училищу з гармат. Юнкерам, яким не надано було жодної пiдтримки з боку вiйськ Центральної Ради, довелося скласти зброю. Усiх роззброєних юнакiв у кiлькостi 150–180 осiб Ховрiн вiдправив до Москви. Подальша їхня доля, на превеликий жаль, нам невiдома. Не виключено, що багато хто з чугуївських юнкерiв у Москвi був розстрiляний. Того ж дня Ховрiн повiдомив Антонову-Овсiєнку про начебто "одинадцятогодинний бiй у Чугуєвi та 900 роззброєних юнкерiв". Пiсля Чугуєва загiн Ховрiна остаточно розклався, а тому В.Антонов-Овсiєнко поступово його розформував (208,с.72).

Пiсля успiшної для харкiвських бiльшовикiв лiквiдацiї Чугуївського виступу В.Антонов-Овсiєнко знов повернувся до проблеми станцiї Лозової, яку продовжував захищати курiнь дорошенкiвцiв. Для захоплення Лозової було зiбрано загiн харкiвських червоногвардiйцiв у силi 280 багнетiв, який складався з робiтникiв заводiв паровозобудiвельного, ВЕК та "Динамо". Цей загiн 29 (16) грудня без бою зайняв станцiї Лихачов та Лозову, на якiй знаходилось всього чота дорошенкiвцiв, що перебували в Павлоградi. Вночi до Лозової на пiдтримку червоногвардiйцiв прибули пiдроздiли 30-го збiльшовиченого полку з Харкова, в яких нараховувалось 500 багнетiв та бронепотяг Зайцева. Тодi ж через Лозову пройшов ешелон на Дон з озброєними козаками та артилерiєю, який був непомiчений червоногвардiйцями. Майже вся радянська залога Лозової кинулася наздогiн ешелону, залишивши на станцiї бронепотяг на 18 чоловiк охорони. Цим скористалися дорошенкiвцi, якi в силi 200 багнетiв перейшли в контрнаступ та пiд ранок 30 (17) грудня пiсля короткого бою захопили Лозову. Бронепоїзд бiльшовикiв вчасно вискочив зi станцiї та дiстався до загону. Харкiв'яни знов кинулися на Лозову i того ж дня остаточно закрiпили її за собою. Втрати пiд час боїв за Лозову були досить вiдчутними. Червоногвардiйцi втратили 1 вбитого, 6 поранених та 7 полонених, один з яких належав до керiвництва 30-го полку. Українськi пiдроздiли мали 2 забитих, 4 поранених, а також 17 полонених, з яких один був офiцером. За домовленiстю червоногвардiйцi та дорошенкiвцi без особливих проблем обмiняли своїх полонених (223,с.189–191).

В.Антонов-Овсiєнко, захоплений удачею в бою за Лозову та пiдпорядкуванням йому харкiвських червоногвардiйцiв, вирiшив продовжити вiйськовi дiї та остаточно розбити Сiмферопольський полк iменi Дорошенка. Сприяло цьому i прибуття в розпорядження Антонова-Овсiєнка загону московських червоногвардiйцiв пiд командуванням кадрового офiцера старої армiї капiтана П.Єгорова. Окрилений цим, Антонов-Овсiєнко в день остаточного захоплення Лозової 30 (17) грудня видав перший свiй наказ, пов'язаний з дiями проти вiйськ Центральної Ради:

"Вам (Єгорову — прим. Т.Я) предписывается вступить в командование всеми силами сводного отряда у Лозовой. В ваше распоряжение переходят: отряд Харьковских красногвардейцев — 500 человек, команда 30-го полка — 300 человек, отряд путиловцев — 60 человек, Московских красногвардейцев — 500 ч., 3-орудийная Брянская батарея и блиндированный поезд тов. Зайцева. Сформировав отряд в составе Московских и путиловских красногвардейцев и Брянской батареи, вы двинетесь к Лозовой на соединение с отрядом тов. Руднева (красногвардейцы, 30-й полк и блиндированный поезд).

Заняв станцию Лозовая, наблюдайте направление на Полтаву секретной разведкой и заставами с подрывными материалами; при первом подозрительном движении, взрывать мосты на дороге. По направлению на Синельниково, Александровск, Екатеринослав войдите в связь с красной гвардией Екатеринослава и прочно займите Синельниково. В направлении на Никитовку займите Славянск силами до 2-х рот, выдвинув заставу к лиману и войдя в связь с красногвардейцами в Дружковке и Константиновке. В дальнейшем следовать особым указаниям" (208,с. 73, 74).

Сам П.Єгоров прагнув якомог швидше дiстатись на Дон, однак В.Антонов-Овсiєнко рiшуче поламав усi плани Єгорова. За допомогою Московського загону Антонов-Овсiєнко хотiв очистити пiвдень України та ввiйти до Криму. Згiдно цього проекту об'єднанi сили Єгорова 31 (18) грудня увiйшли до Павлограда. У центрi мiста червоногвардiйцям довелося рухатися з боєм, оскiльки дорошенкiвцi чинили суттєвий опiр. Лише вночi радянським вiйськам вдалося повнiстю опанувати мiстом, яке облишили українськi пiдроздiли. Нейтральнi частини зукраїнiзованого полку 3-ї кiнної дивiзiї були роззброєнi та розпущенi. У результатi бою було поранено 4 червоногвардiцiв (223,с.192). Утрати українських воякiв нам, на жаль, невiдомi.

Рештки куреня дорошенкiвцiв вiдступали до станцiї Синельниково, переслiдуванi червоногвардiйцями. Про подальшi подiї залишив згадки червоногвардiєць Ж.Смiльтнек:

"Отряд разбился на три группы: первая, во главе с Ганусом, осталась в Павлограде для ликвидации оставшихся там гайдамаков, вторая, во главе с Саксаковским, погрузилась в вагоны и продолжала совместно с бронеплощадкой преследовать петлюрорвцев до ст. Синельниково, а третья, руководимая мною, осталась на мосту между Павлоградом и Синельниково для охраны его от взрыва. Особого сопротивления гайдамаки не оказывали. В Павлограде они были окончательно разбиты без потерь со стороны гвардии. Синельниковской группе, не смотря на ее малочисленность, тоже удалось после довольно сильной перестрелки рассеять гайдамаков, а третьей группе пришлось отбить два нападения на мост. Так был ликвидирован второй угрожающий Харькову участок" (270,с.199).

За свiдченнями iншого червоногвардiйця, операцiя закiнчилася не так уже й легко. 1 сiчня (19 грудня) рештки куреня дорошенкiвцiв закрiпилися пiд Синельниковим, чекаючи на зустрiч з харкiв'янами. Однак у тил їм несподiвано вдарили мiсцевi червоногвардiйцi та деякi демобiлiзованi солдати, що повертались з фронту та зупинились на станцiї Синельникова. Дорошенкiвцi на багнетах увiрвалися на саму станцiю, де закрiпилися на 2-му поверсi вокзального примiщення. Червоногвардiйцi були безсилi будь-що зробити i тiльки ввечерi, коли до Синельникова прибув бронепотяг та обстрiляв з гармат будiвлi станцiї, дорошенкiвцi капiтулювали. Було захоплено близько двохсот воякiв-українцiв, якi, за свiдченням червоногвардiйцiв, були розпущенi по домiвках. Двох офiцерiв-дорошенкiвцiв та фельдфебеля червоногвардiйцi розстрiляли (223.с.192).

Утрати ворогуючих сил пiд станцiєю Синельникове нам, на жаль, невiдомi. З упевненiстю можна сказати, що кiлькома жертвами не обiйшлося. Вiдомо лише, що в Синельниковому загинув харкiвський червоногвардiєць латиш Гаук (270,с.200).

Пiсля остаточного закiнчення боїв В.Антонов-Овсiєнко пiдбив пiдсумки та склав коротенький план подальших боїв. У першу чергу вiн прагнув захопити Харкiв та Катеринослав, щоб забезпечити собi тили, а також розпочати наступ на Олександрiвськ з метою якомог швидше дiстатись до Криму та Чорного моря. По своїх тилах Антонов-Овсiєнко розпорядився роззброювати та розпускати всi пiдозрiлi частини, що призвело до разгону в Куп'янську 2 (20) сiчня 1918 року українського Запорiзького полку, який прибув з Москви, та початку роззброєння 5-го зукраїнiзованого кiнного полку в Ізюмi та Балаклеї.

Подальшi кроки В.Антонова-Овсiєнка вгадати було не важко — Харкiв та Катеринослав приваблювали його. Тим бiльше, що Харкiв уже давно знаходився в його руках, а Катеринослав з великою кiлькiстю мiсцевої червоної гвардiї в будь-який момент був готовий повстати. І вiн, власне, i повстав…