Розділ «Боротьба за Бахмач та Ромодан — Гребiнку»

На всi три загони М.Муравйов покладав важливi завдання, з якими вони мусили впоратись. Харкiвську та Полтавську колони, якi спочатку мусили дiяти разом, очолив сам М.Муравйов.

25 (12) сiчня, коли загони Знаменського та Кудинського розпочали бiй за Бахмач, Харкiвська та Полтавська колони Муравйова вирушили в наступ проти всього 150 воякiв-партизанiв О.Волоха. Певно, що останнi не становили великої загрози. Гайдамаки Волоха чинили незначний опiр пiд станцiєю Решетилiвка та в бою за Миргород (223,с.194). Однак у Миргородi на допомогу бiльшовикам прийшов розквартирований тут запасний саперний батальйон i гайдамаки мусили вiдступати далi. Того ж дня вiдбулася мiж бiльшовиками та гайдамаками сутичка пiд станцiєю Ромодан, звiдки залiзницею за кiлька годин можна було дiстатись до Бахмача. Однак i тут гайдамаки не втримались та вирушили далi — до Гребiнки.

У Ромоданi пiздно ввечерi 25 (12) сiчня М.Муравйов дав остаточнi вказiвки Харкiвськiй та Полтавськiй колонi. У Харкiвську колону були видiленi всi частини, що походили з Харкова та околиць: Харкiвську та Донецьку червону гвардiю i 30-й запасний полк. Таким чином, у Полтавськiй колонi залишались виключно росiйськi частини. Очолив цю колону особисто Муравйов. У Ромоданi розходились i шляхи колон: Харкiвська мусила переслiдувати гайдамакiв у напрямку Гребiнки, а Полтавська рушити на Бахмач.

26 (13) сiчня 1918 року бiльшовицькi колони виступили з Ромодану. Муравйов на чолi Полтавської колони безперешкодно їхав аж до мiста Лохвиця, де знаходився 58-й зукраїнiзований запасний полк. Цей полк мiтингував, не бажаючи, з одного боку, активно пiдтримувати Центральну Раду, а з iншого, — пропустити бiльшовицькi вiйська на Бахмач. Муравйов рiшуче виступив проти Лохвицької залоги, надiславши туди петроградських червоногвардiйцiв, якi виконували у бiльшовикiв карнi функцiї (208,с.145). Петроградцi швидко роззброїли та розiгнали 58-й полк. Однак iнцидент у Лохвицi затягнувся на цiлий день, а тому Полтавська група була в змозi вирушити на Бахмач тiльки зранку 27 (14) сiчня. Так бiльшовики з Полтавщини i опинилися на станцiї Бахмач у той час, коли українськi вiйська вiдбивалися з останнiх сил.

Тепер розгляньмо дiї Харкiвської колони, яка вирушила далi на Гребiнку. 26 (13) сiчня 1918 року гайдамаки на чолi з Омеляном Волохом вступили в бiй за станцiю Гребiнка з Харкiвською колоною Беленковича.

На цю станцiю наступало понад тисячу червоногвардiйцiв та радянських воякiв. Ось що писав про цей бiй один з харкiвських червоногвардiйцiв:

"От Миргорода до Гребенки мы продвигались быстро, но на станции Гребенка пришлось выдержать трехчасовый бой, в котором мы потеряли несколько человек убитыми и ранеными" (223,с.194).

На превеликий жаль, свiдчень про бiй пiд Гребiнкою з боку гайдамакiв ми не посiдаємо, оскiльки всi вони загинули пiд час громадянської вiйни чи потрапили до рук комунiстiв разом з О.Волохом у сiчнi 1920 року. Наскiльки був напружений бiй, можна судити з доповiдi Беленковича В.Антонову-Овсiєнку:

"Около Гребенки идет бой. Станция в наших руках. Шлите подкрепление, не менее 1000, и батарею. Хорошо бы регулярную или петроградцев из Александровска. Под Дарницей будет безусловно большой бой" (208,с.145).

Омелян Волох, побачивши перевагу ворога у силi, вирiшив вiдступати. Як зазначав В.Антонов-Овсiєнко, при вiдворотi гайдамаки дуже сильно псували залiзницю (208,с.146). Це дало добрi наслiдки, оскiльки на кiлька днiв на полтавськiй залiзницi було затримано рух радянських вiйськ.

За спогадами червоногвардiйцiв, бiй у Гребiнцi тривав близько трьох годин, бiльшовики втратили кiлька вбитих та поранених. На станцiї вони захопили два броньовики та кiлька легких гармат. Через зiпсовану залiзницю та перевтому Харкiвська колона вiдпочивала в Гребiнцi аж двi доби (223,с.194). Не менш стомленими були i вiйська бiльшовикiв з-пiд Бахмача, якi також вимагали вiдпочинку. Вийшло, що цiлий день 28 (15) сiчня бiльшовицькi загони вiдпочивали.

Щоб не марнувати часу, В.Антонов-Овсiєнко переформував свої пiдроздiли. У першу чергу був створений оперативний штаб для безпосереднього керування вiйськовими дiями проти Центральної Ради. На чолi цього штабу став червоний полковник М.Муравйов. До штабу прикомандирували й Вiйськового секретаря Народного Секретарiату Юрiя Коцюбинського, який командував майже неiснуючими українськими радянськими вiйськами.

Зазнали реорганiзацiї й бiльшовицькi загони, якi були об'єднанi в три "армiї":

"Перша армiя" складалась з Харкiвської та Полтавської колон, а також 1-го Петроградського загону Полякова, який пiсля бою пiд Гребiнкою був термiново викликаний з Олександрiвська. Загальна чисельнiсть "1-ї армiї" сягала 3400 воякiв з панцерним потягом та кiлькома батареями. Очолював "армiю" П.Єгоров. "1-а армiя" мусила йти на Київ, об'єднавши свої загони з Чернiгiвщини та Полтавшини вже пiд самим мiстом. Пiдроздiли Єгорова знаходились у районi Гребiнки (2100 багнетiв) та Бахмача (1300 багнетiв).

"Друга армiя", складена з загону Берзiна в силi 3500 багнетiв та 12 гармат, знаходилась у районi Бахмача та мусила наступати на Київ. "Армiю" очолював П.Берзiн.

"Третя армiя", складалася з частини загону Знаменського — Кудинського в силi до 800 багнетiв. Ця "армiя" мусила зосередитись у Конотопi, звiдки рушити на Правобережну Україну для захоплення Черкас. До цiєї "армiї" мусили долучитись Люботинська колона в силi до 620 багнетiв. "Армiю" очолив Кудинський. Частина загону Знаменського — Кудинського в силi до 500 багнетiв була вiдправлена на Дон (208,с.147).

Отже, тепер вiйська В.Антонова-Овсiєнка мали бiльш-менш чiтку органiзацiю та конкретнi завдання, а тому могли якiснiше використовуватись. Остаточно було впорядковане також i командування бiльшовикiв, яке готувалося до нових боїв, що почались 29 (16) сiчня 1918 року.

Денний перепочинок на фронтi використали не тiльки бiльшовики, а й українське керiвництво. Так, О.Шинкар розпорядився вiдправити на фронт найбiльш надiйнi вiйська: гайдамацький курiнь С.Петлюри, 1-шу та 2-у вiйськовi юнацькi школи, 1-шу студентську сотню Студентського куреня, 1-шу сотню куреня Сiчових Стрiльцiв. Усi цi вiйська мусили протистояти бiльшовикам на Лiвобережнiй Українi. Гайдамаки, 1-ша вiйськова школа, студенти вiдправлялись на Чернiгiвську залiзницю, сiчовики та 2-га вiйськова школа — на Полтавську залiзницю.

Першими на фронт пiд Бахмач вирушили 1-ша вiйськова школа та студентська сотня. Юнаки з вiйськової школи усвiдомлювали свою вину за облишення позицiй без наказу, а тому самi рвалися на фронт. За їхньої вiдсутностi в примiщеннях 1-ї вiйськової школи (кол. Костянтинiвського училища) формувалась студентська сотня. За облишення фронту вiд студентiв юнаки почули багато докорiв:

"Студенти, в патрiотичнiм розпалi, не знаючи ще тих обставин, що спонукали вчинок школи, тих моральних переживань, якi в них довелося перенести юнакам, де мiряються нерiвнi сили, панує хаос, недбальство, зневiра, байдужiсть з одної сторони i злоба, хижiсть, пiдступ з другої, — готовi були називати юнакiв зрадниками. Тяжко було вислуховувати докорiв, особливо тiй частинi юнакiв, що була проти вiд'їзду, а показалася в меншостi (4 сотня), але мусiла скоритися бiльшостi" (169,с.21).