Розділ «XV. РЕЧЕННЯ»

Ось променi везуть Бога,

щоб усi iстоти побачили Сонце,

Зiрки зникають вiд його свiтла, –

далеко променi сягнули.

Розтинаючи простiр на свiтле i темне,

всiма видимий свiтло творить,

дарує нам свiтовiдчуття,

в кожного вiд того душа трiпоче.

Боже! Обернений до родiв Божих,

обернений до людей,

ти сходиш ласкавий до всiх,

ти – око Дива.

Це Ярило дивиться на тих, хто працює,

вiн переходить Диво – широкий темний простiр,

мiряючи днi i ночi невпинно,

дивиться на поколiння людей.

Сiм рудих кобил його везуть

полум'яноволосого на колiсницi,

о Свiт-Бог, тебе здалеку видко:

запрiг Ярило семеро чистих дочок в колiсницю.