Розділ «Зимовий похід»

"Радьте, що робить!"

"Глянь на неї — напіводіта і півбоса. Маєш за що їй справить, що треба?"

"За 2–3 дні буде мати, що треба, і квартира буде".

"Гляди ж! Будем робить хитромудро та "спішить поволі", як казав Кузьма Прутков. Ганна переночує у мене, я — в бараку, а снідати будем тут разом".

Вечоріло, коли зайшов до панотця Волковича. Запитався, чи може він повінчать і що до цього треба. Треба посвідчення двох осіб для каждої сторони, що жених нежонатий, а молода — дівчина. Підписи завірить в штабі дивізії або бригади. Панотець дав готові печатні папери на такий випадок. Вінчання може бути в приватнім мешканні, а дяк єсть і все потрібне. За вінчання береться усталена ціна — 2000 марок. Рано найшов сотника Тарнавського, знаного мені щез Богунівського полку і всього дальшого протягу служби. Він збиравсь йти за сніданням.

"Анатолій! Знаєш Ганну Ковалівну, що колись в Воронку була при зібранні, а потім сестрою при штабі 1-ї бригади?"

"Аякже!"

"Ото ж вона виходе заміж за Отрішка, котрого тоже знаєш?"

"Знаю добре!"

"Бачиш, панотець дав оці листки, де треба посвідчить, що він нежонатий, а вона — дівчина".

"І це знаю, давайте підпишу!"

"Треба ще другого свідка".

"Зараз. Тодось, Тодось!" — потряс сплящого сусіда.

"Чого?" — прогримів той низьким басом, неначе з бочки.

"Встань на хвильку. Ось на, підпиши!"

ССтт Э55

Де?

"Тут і тут", — Тодось підписав, повернувся і заснув.

"Ну і голосок!''

"Що хочете? Старий семінарист. Ми обидва з духовної сім'ї", — з завіренням підписів пішло тим самим темпом.