Розділ «Зимовий похід»

Так само знав всі статути та устави. Гриць Якимаха сам мав золоту зброю та був не раз ранений.

Те саме можна сказать про Крата, котрий був одним з наймолодших підполковників царської армії, маючи 22 роки. Посідав найвищі одзначення і сербського Карагеоргія — нас було тільки двоє з цим орденом. 90 % не будило сумніву проглядалось і пропускалось, коли щось не відповідало статутові або визивало застереження, комісія для вияснення призивала даного старшину.

Ось найважніші несподіванки, неприємні та болючі.

Полковник Лимаренко-Римаренко, приписаний до полку чорношличників, поставний, завше добре одітий, з Володимиром, літ 30–35, та дружина Сіма (жидівка), під пару чоловікові, од 1919 року були разом на тилових відповідальних містах, як комендатура в Могилеві, великому шпиталі, в постачанні. Спритний з виду поважний полковник, добре знаний в головній команді, в таборі виділявся з жінкою заможністю та певністю себе. Його папери викликали застереження Викликаний до комісії, зразу образився, не хотів давать ніяких пояснень, подав в сумнів права і компетенції комісії.

Показано йому наказ Головного отамана та військового міністра в цій справі Кінчилось тим, що усталено напевно, що Римаренко військової школи не кінчав не є офіцером, не посідає ніякого ордену, а був урядовцем в тиловій прифрон товій організації Союзу городів. Звали таких урядовців "земгусарами". Прислугу вала їм така сама уніформа і зброя, як офіцерам, тільки погони — інші та кокарди малі, круглі. Петлюра тоже був земгусаром, тільки на високім положенні.

Полковник Андрій Голуб, командир кінного полку ім. Залізняка. Одважний рішучий, високий та кремезний, правдивий тип рубаки, Голуб не виглядав на офіцера кінноти. Не подавав то, правда, в паперах і нагород. Що не був полковником скажемо, як Литвиненко, по розпорядженню Петлюри, але який ранг посідав? Голуб, ставши перед комісією, не сперечався. Був вахмістром Кирасирського полку. В часі війни дістав повний бант (всі чотири степені Георгіївського солдат ського хреста) та чин прапорщика. В Укр. армії — од початку, полком командує три роки, був в Зимовім поході. Підписувався полковником, як і всі командири полків. Це все правда. Що ж визнано його хорунжим, по-моєму, не зовсім гарно вийшло. Комісія подала внесення про надання Голубові рангу сотника, що рівнялось майорові, а таковий міг законно командувать полком.

Бомба найтяжчого калібру вибухла неждано і несподівано. Та, хіба, припад ково. Щось не дописувало в паперах командира 1-ї кінної бригади полковника Любимця, заступника Бурсука. Прекрасний кіннотчик, кавалер ордену св. Георгія, представлений до рангу генерала-хорунжого, не будив ніяких застережень до положення. Дійсно, виглядом, поставою, здібностями заслуговував на найвищу оцінку. І треба ж, щоб Якимаха побачив незначну помилку в поданні бойово го чину, за котрий полковник Любимець дістав Георгія. Дійсно, за описаний чин можна було отримать Володимира, і то з натяжкою.

Полковника попрошено до комісії. Крат був одвертим. Любимець упирався, Крат тикав пальцем в статут, помилка виключалась. Якимаха запитав, при якім начальникові Любимець кінчив Єлисаветградську кавалерійську школу? Не пам'ятає. О, це вже щось не так. То, може, пам'ятає та накине на папір хоть приблизно росположення поміщень, конюшень, доїзду, манежу. Одмовив, уважає вимагання образливим. Встав, уклонився і вийшов. Томашевський сам кінчав "Южну школу", тільки в часи війни. Що робить? Проглянули списки старшин кінних полків, там найшли двох, що кінчили цю школу в році, поданому Любимцем.

Попрошені до комісії, вони категорично ствердили, що в їхньому випуску Любимця не було. З цього виникало, що к-р 1-ї кінної бригади подав фальшиві дані! Не можна усталить, чи був взагалі офіцером. Одночасно було знано широко, що командиром був взірцевим. Вроджений талант? Козацька кров, традиція? Щоб не викликать голосного скандалу, постановлено признать Любимцеві звання старшини неусталеного рангу з правами хорунжого та внесено про найскоріше перенесення до іншого табору. Так сталось.

В рамах помочі надходили з американської організації ІМКА пересилки одежі, обуви доброї якості і досить великі транспорта білизни. Одежа і обув ділилась передусім серед вищим начальством, білизна — між рештою. На цім тлі виступали надужиття та розвинулась спекуляція. Коли говорить про харчі, то були вони одностайно-недостаточні, особливо для козаків. Підставою харчів були пенсак, маргарин, кава з сахарином, часом консервована квасоля, рідко — м'ясо, оселедці. Загальне прагнення переважаючої кількості, включаючи старшин, було наїстись. Не хватало жирів, доброго хліба, цукру зовсім не отримувалось, мало ярини, мови не було про овочі, часом появлялось повидло з буряків.

У мене після шпиталю апетит не зменшувавсь. Радив, як міг. Часом удавалось вимінять оселедці на пару яєць, молоко. Щось підкине хтось з Отрішків. Петро був грошовитий. Треба на цім місті закінчить справу їхнього вінчання.

Отож після цієї події в недовгім часі з'явився у мене незнайомий, представився як сотник 3-го Курінного полку, приїхав з Каліша по жінку. Попросив гостя сісти спочить, якраз були оладки, принесені Ганною, осталось трохи. Підсунув гостеві їх, подав гарячої кави. Сотник мого зросту, лице має гарні риси, можна б назвать красивим, якби не блідість, якесь нервове перебігання та неприємний, ненормальний блиск очей. Рухи неспокійні.

Наша розмова була приблизно така:

"Де Галя?"

"У нас Галя не одна, про котру питаєте?"

"Про свою жінку, що ви видали заміж незаконно!"

"Ага, питаєте про Ганну Ковалівну?"

"Де вона?"

"Тепер вона не Ковалівна, муж її — поручик Отрішко. Вінчались в цій кімнаті. Це наша сестра. Я довго був в шпиталі, нічого не знав, що вона вийшла заміж. Не знали і старшини про це, ті, що урядово посвідчили, що вона дівчина. Мені було відомо те, що була сестрою в моїм курені, мала нареченого пор. Отрішка. Це моя землячка".

"Досить жартів! Де вона?" — крикнув, стукнувши по столу.