Червоні одходили скоро. За яких 3 тижні Українська армія вийшла на лінію Нова Ушиця-Старокостянтинів, стикаючись лівим крилом з польськими частинами на р. Буг.
Поважні бої дивізії мали при переході Збруча, під Проскуровом та Летичевом. Дивізією командував тепер ген. — хор. Базільський-Купріянович, з вигляду старий заслужений фельдфебель, а в дійсності — полковник, коло 45 літ, був командиром полку в старій армії.
Дивізія зайняла ліве крило, опираючись в широку болотисту долину Случі. В останніх часах відчувся великий недостаток набоїв, поповнення десь застряло, припинився і наступ.
В Проскурові спіткався з полковником Сільванським. Жінку та сина він одвіз з Канева до батьків в Куп'янск, а сам всякими способами дібравсь до нашої армії. Єсть при штабі Волинської дивізії як старшина до доручень. Спіткання було коротке, припадкове, каждий мав щось до пильного виконання.
Мій курінь був готовий, займав позицію на крайнім лівім крилі, маючи сусідом мазепинців.
Зауважено свіжі частини з противної сторони. На залізниці — тяжкі бронепотяги, показувались колони кінноти. Свіжі батареї пристрілювались, пускаючи рідкі гранати по різних цілях. Докучала цільність батареї 10 см гармат.
До шпиталю одвезли ще в Галичині Євтушенка, командира мазепинців, з розтрощеною ногою. Команду по нім перейняв Романовський, званий популярно "Дядя Генрих". Людина багатого життєвого досвідчення. Бував в Канаді трапером, над Амуром полював на тигрів, в тундрі шукав золота. Високий та кремезний, мав на собі одежу та обув'я міцні, вигідні, солідні. В його окутім великім сундуку в найбільшім порядкові розсортоване все потрібне людині в каждій потребі і часі. Запас харчів, тютюну, мила, голок, ниток, гуталіну, шило, молотки, дратва, гвіздочки. Поза тим — білизна, онучі, рукавиці, порядне убрання. Завше — свіжоголений, з люлькою, мовчазливий, жив стороною, як старий холостяк. Горілку не пив, хіба в виняткових випадках. Шанували його підлеглі і колеги, сусідом 6ув надійним. Стріляв цільно з рушниці та кулемета.
За ним возили маленьку 40 мм мортівку до збивання противних кулеметів. Робив це дуже докладно.
Курінь підтяг прикладом і виглядом. Належав до найстаріших з часів Гнатівки та Волонтерського куреня.
Романовський був зразком вояка великої холодної одваги. Приходилось нам разом вести бій з певністю на взаємну поміч.
Дубовий незамітно одсунувся од безпосередньої команди в боях, часто засиджувався в обозі коло Алли, котра не раз дала приклад легковажності, уділу в п'яних гулянках з другими, а навіть явної зради. Іван, закоханий по вуха, не хотів нічого бачить, знать, тратив на повазі.
В тім часі бригада мала бої під Меджибожем, Летичевом і вийшла під Миколаїв. Стан амуніції був загрозливо невистачаючий.
В кінці серпня бої припинились, а 12 жовтня Польща підписала припинення війни з Радянською Росією.
Ми зостались самі. Червоні скоро зліквідували Врангеля, перекинули на наш фронт нові полки піхоти та поважну кількість кінноти. При недостачі амуніції ставало ясним, що Українська армія буде переможена і змушена одійти в Польщу або скласти зброю. Останнє не містилось в наших поняттях. Зрештою, це було б повним фізичним знищенням.
В таких самих умовах була бригада донських козаків єсаула Сальнікова, перейшовша од Будьонного на польську сторону, кінна група єсаула Яковлева з кубанських та терських козаків. Тепер ці частини, з'єднані в дивізію, прилучались до нас.
З хвилею завішення військових ділань на польськім фронті наша армія при недостачі амуніції перейшла всіма силами в наступ, не маючи надії на перемогу, а, як говорить військова маса, "для збереження честі зброї і прапора".
Коротко кажучи, перші дні були удатні.
З Романовським розбили ми піхотний полк, зайняли село Почапинці та Майдан Почапинський. Удалось при цьому здобути з 8000 патронів, котрими поділилось з мазепинцями. Вийшла бригада перед Літинські Ліси. 2-га бригада — трохи спереду зайняла Миколаїв лівіше. 3-тя підійшла під Літин.
Набоїв не доставлено, далі наступать не було з чим.
Оставалось окопатись на догідних позиціях і чекать на амуніцію і протинаступ Червоної армії. На нашім участкові дала знать про себе нова батарея. Значна колона кінноти проїхала на виду понад смугою оборони. З обох боків велась розвідка
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Спомини запорожця» автора Авраменко Никифор на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Зимовий похід“ на сторінці 34. Приємного читання.