Розділ «Зимовий похід»

"Хто командує?" — показують на утікаючих.

"Хочете жить? Беріть на он той лісок, та добре цільтесь!"

Старший літами оглянувсь навкруги. "Командуй! По п'ять гранат! Мигом!" Той ніби на те ждав. В показаній цілі — стовпи вибухів. Двоє ранених перев'язано. Одійшли, посідали, жують галети, всунуті кимсь.

"Гармати і ящики — на передки! Андрію, бери двох, виводь лісною дорогою. Пане хорунжий — з тачанкою на гостинець, долучіть дозор і отходьте. Станете там, де вийдемо з лісу, будете прикривать. Беріть п'ятеро козаків і льюїсиста. Решта — за гарматами. Гарматчики — на свої міста".

Лісна дорога вузька, вистають коріння. При гарматах коні рослі та, видно, голодні, ненапоєні, а вже по обідній порі.

Боки запали, скоро на них не поїдеш. А хотілося б довезти та передать готову батарею Алмазову, був би радий.

Виїхавши на гостинець, не криючись, ііхала збільшена колона так скоро, як потраплять гарматні коні. Операція чи, вірніше, опанування батареї та в'їзд на лісну дорогу забрало 30–40 минут часу.

Чи буде погоня? А коли буде — чи дожене? Додатково хорунжого прошу в міру можливості підсунуться ближче Замостя, може, удасться нав'язать зв'язок коли не з 6-ю дивізією, то з якоюсь польською частиною, повідомить про скору поміч. За 2 години має нас доганять. Хорунжий добре володів польською мовою, звався, здається, Стрілковський. Показав себе. в нашій розвідці з найкращої сторони.

Проїхавши кілометрів 10, спинились ми над невеликим лісним поточком з чистою прозорою водою. Треба було дать коням спочинок, підкормить, напоїть і самим підкріпитись. Од шляху були невидимі, ділило яких 300 кроків.

Поділились по совісті з гарматчиками їдою та цигарками, всім коням поділили овес, підпасли на поляні.

Гармати під Замостям притихали. Або Будьонний місто здобув, або його одбито, або повернув на Люблін, спинивши бій?

Коли витяглись знов на шлях, кінчався з лівого боку ліс, звідтіль вискочило з 200 чоловік кінноти і кинулось на мою колону, виблискуючи шаблями… Кінець!

Випускаю Марусю, вискакую наперед і пізнаю польських уланів. Шаблею даю знак — свої! Вихватив, ставши, хустку — махнув. З лівого боку зближається друга, більша група, риссю. Якомусь ротмістрові вияснюю ситуацію здобуття батареї. З двома офіцерами погнали ми до недалекого села, де затримався генерал Карніцький, командир кінної групи. Йому склав звіт про своє завдання, здобуття батареї з обслугою і певної кількості снарядів. Просив одночасно поінформувать себе про положення на фронті.

Генерал був дуже задоволений моїм звітом. Одразу дав наказ своїм частинам спішить до Замостя.

Червоні армії під Варшавою розбиті, спішно одходять на схід, грозить їм повний розгром або полон. Українська армія перейшла в наступ. Кінна дивізія в день по нашім виїзді завернута з маршу і тепер находиться десь недалеко Дністра. Дав до к-ра нашої кінної дивізії службове повідомлення про затримання батареї, здобутої його розвідкою, записав прізвище, ранг, ім'я моє та батька, частину, до якої належу. На тім попрощались, генерал спішив до Замостя, я до своїх, доставши приспішеним порядком од цього бравого кіннотчика вівса коням та 10 пачок харчів людям. Рука нескупа і вдача рішуча.

Видно, і до бою добрий командир!

Тут догнав мене і хорунжий.

Минаючи Львів, скоро стали ми в Станіславові, задоволені з своїх пригод. Частини наші були за Дністром, ведучи широким фронтом наступ. В відношенні до нас зайшли у галичан великі зміни. Знову прийшлось ночувати в Ромашівці. Зовсім інакше говорили люди про тих, що мали визволить їх з панського ярма.

"Та це зовсім інші люди, в хату зайде — не перехреститься, шапки не зніме. З святих образів сміються, кажуть, що Бога немає. Раніше, було, рідко трапиться жидок-жовнір остатній, а тепер — всі начальниками. Пфу! Якісь нехристи! Все обідране, голодне, де йому воювать!"

При своїй релігійності галичани не могли бути байдужими до безбожників, а, по-друге, не подобався їм вигляд обшарпаного напівбосого війська. А жиди взагалі не користались тут симпатією. Інша була тепер гостинність, немало прийшло до нас і охотника.