Розділ «Зимовий похід»

З Сергієм Галя так мною заопікувались, що за тиждень міг уже сісти на коня. Антон держав Марусю в добрій формі. Поштива кобила тихо заіржала, коли підійшов, м'якими губами взяла з долоні хліба з сіллю, поклала на плече голову.

З Антоном "їхали, міняючи швидкість, Сергій за нами на возі.

Заїхавши в двір, де жив Отрішко, почув себе в своїй атмосфері. Збіглись козаки, прийшов Жук, заступаючий мене Пустовійт. Чоломкаємся.

Іду форменно явитись командирові бригади. Спіткав, входячого в двір, вірний Яків та одразу і заголосив:

"Ой, пане коменданте! Що воно робиться, що воно буде?"

"А що сталось, в чім річ?"

"То з тією ж сестрою! Немає ніякого порядку!"

"З якою ще Сестрою?"

"Маємо сестру, не приведи Господи!"

" Якове! Що за сестра? При чім тут порядок?"

"То ви нічого не знаєте? Все у нас змінилось, як ця сестра приблукалась. Пан полковник цілий день сидять у неї, а "воно" всім вередує, командує, ганяє та тільки перед дзеркальцем пудриться, малюється, круте волосся та щирить зуби".

"Не бідуй, Якове, минеться. Полковник у себе?"

"Де там — сидять у сестри". — привітайся".

Яків скоро вернувся, червоний зніяковілий, злий.

"Я зайшов тихенько в сіни, мовчки заглянув в дірочку. Побачив, як "воно" лежить, задрало ніжки… та й вернувся".

"Піди ще раз постукай з сіней в двері та, не входячи, скажи голосно, що я жду на ґанку перед його квартирою"

Прийшов Дубовий, не заставляючи довго ждать.

Ого! Змінився, як я після тифів.

"Займай квартиру рядом, зарезервована. Завтра набалакаємось, а зараз мушу вертатись. При вечері спікаємось".

Мав рацію Яків. "Воно" обкрутило Івана міцно.