Розвиднялось, як полк пішов на Смілу. Дяченко просив буть при кулеметах на двох тачанках, котрі мали забезпечить станцію од сторони важної вузлової станції Долинська, на которій була зібрана сильна охорона, може, навіть з бронепотягом.
Дорога йшла лісом і перед самою Смілою — греблею понад великим озером. Коли кіннота виїжджала з лісу, ударили гармати, над містечком розірвались дві шрапнелі. Коні перейшли на чвал, за ними — мої дві тачанки. Кілька стрілів спереду, кулемети звернули на станцію, де був Дяченко, а коло вагонів та по містечкові крутились чорношличники. Кулемети од'їхали далі, поставлено їх коло семафору. Видимость криється в тумані; можна, одначе, бачить, як щось носять з вагонів, а спереду сходить сонце.
Туманність прояснюється, замітно дим з боку Долинської, сунеться в нашу сторону. Кулемети готові одкрить огонь.
Кінний зв'язковий при мені хвилюється. Послав його до Дяченка з запитанням, коли маю одходить. Кулемети застрочили по вискочившому потягові. Той окутався паром, затримався.
Зачинається стрілянина з того боку, просвистіли кулі, пар перешкоджає бачить, що там робиться, мішає вести прицільний огонь. Кулемети б'ють короткими чергами.
Стрілянина густішає, починається і з лівого боку. Може, з двадцять минут минуло, коли сонце підбилось вище та дало можливість зорієнтуватись в положенні.
Дві лави по обох боках залізниці помалу ідуть наперед. Ліва загинається, охоплюючи частину містечка.
На станції руху не видно, немає і зв'язкового.
Чекать дальше не було чого, кулемети пустили ще по черзі в обидві сторони залізниці, і тачанки понеслись на станцію, проскочили містечко, спустились на греблю. Чорні покинули Смілу. За нами почулась стрілянина, застрочив кулемет. Рядом козак крикнув — ранено в руку.
Два гарматні стріли Черніцина — гранатою і шрапнеллю. Вскакуєм в ліс. Далеко видно червоний башлик Дяченка, в ним — десяток кінних. Чекали на нас. Зв'язкові од мене і до мене десь зникли. Ночували ту ніч в Білозір'ї.
Наскок на Смілу був демонстрацією. Того дня Волинська група з частиною Київської опанували Черкаси.
В Смілі стояла рота. Заскочена в переполосі, розбіглась і поховалась. Було троє чи четверо зарубаних, здобуто кільканадцять рушниць, трохи набоїв. Успіли вивезти вагон доброго борошна на хліб, з три вози каші. З набоями до рушниць, а особливо до гармат, було погано. Здобували їх в боях або часами — у населення.
Чорношличники мали на собі все чорне. Жупани, широкі штани, шлики. Носили на голові оселедці. До полону не здавались, бились одчайдушно. Мали свою славу безпощадних і непримиримих. Носили оселедці ще гайдамаки, хоробрі та одчайдушні. Тепер вони були по стороні червоних.
В полку були дуже добрі старшини та козаки. Були й такі, що поганили всю частину, розбишаки та грабіжники. Люди, що, крім непогамованої одваги, готові на найнебезпечніше діло, стратили з почуттям страху все інше людське, добре.
Коли з одним з таких мав розмову Дяченко, мусив мати в руці пістоль. Переважала боєвість, надійна бойова готовність.
Полк тепер був невеликий, до бою ставало 150 шабель, 10 кулеметів на тачанках, дві гармати. Додавши обоз та лікаря з санітарами, всього лічилось з хворими та раненими мало що над 300. Дисципліна була досить добра. Сам Дяченко трохи дивився крізь пальці, Божко підтягав. В сотнях Бурби, Броже та в батареї Черніцина дисципліна була добра. Не було там тих "одчаяних".
Переночувавши, полк пішов в бік Черкас, перейшов через Дніпро в білий день по міцній кризі разом з гарматами. Тільки більша частина обозу зосталась при київській групі. До чорношличників додано з 80 шабель під командою полковника Жупінаса.
Ніч проведено в великім селі Ірклієві.
Моя квартира випала припадково в батьків Кузьми Шепеля, нашого старого республіканця, командира 1-ї сотні 2-го Запорозького полку, а пізніше — командира куреня в Республіканськім полку. Старшина хоробрий і рішучий. Сестpa Кузьми така була подібна до нього, що я прямо запитав, чи не мала вона брата офіцера, що звався Кузьмою? Одразу все вияснилось, я був тут приймований як близький родич. Ще дізнався у когось, що Кузьма перехорував тиф і повезено його в польську сторону, як тисячі інших.
Сім'я була небагата, як скрізь, в хаті — порядок та чистота. Знову перед світом вирушили ми на Золотоношу, захватали станцію, в бік міста проведено демонстрацію, нароблено переполоху. Мені випало розірвать залізницю на Гребінку, в п'яти кілометрах од станції.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Спомини запорожця» автора Авраменко Никифор на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Зимовий похід“ на сторінці 3. Приємного читання.