Розділ «Зимовий похід»

Розвиднялось, як полк пішов на Смілу. Дяченко просив буть при кулеметах на двох тачанках, котрі мали забезпечить станцію од сторони важної вузлової станції Долинська, на которій була зібрана сильна охорона, може, навіть з бронепотягом.

Дорога йшла лісом і перед самою Смілою — греблею понад великим озером. Коли кіннота виїжджала з лісу, ударили гармати, над містечком розірвались дві шрапнелі. Коні перейшли на чвал, за ними — мої дві тачанки. Кілька стрілів спереду, кулемети звернули на станцію, де був Дяченко, а коло вагонів та по містечкові крутились чорношличники. Кулемети од'їхали далі, поставлено їх коло семафору. Видимость криється в тумані; можна, одначе, бачить, як щось носять з вагонів, а спереду сходить сонце.

Туманність прояснюється, замітно дим з боку Долинської, сунеться в нашу сторону. Кулемети готові одкрить огонь.

Кінний зв'язковий при мені хвилюється. Послав його до Дяченка з запитанням, коли маю одходить. Кулемети застрочили по вискочившому потягові. Той окутався паром, затримався.

Зачинається стрілянина з того боку, просвистіли кулі, пар перешкоджає бачить, що там робиться, мішає вести прицільний огонь. Кулемети б'ють короткими чергами.

Стрілянина густішає, починається і з лівого боку. Може, з двадцять минут минуло, коли сонце підбилось вище та дало можливість зорієнтуватись в положенні.

Дві лави по обох боках залізниці помалу ідуть наперед. Ліва загинається, охоплюючи частину містечка.

На станції руху не видно, немає і зв'язкового.

Чекать дальше не було чого, кулемети пустили ще по черзі в обидві сторони залізниці, і тачанки понеслись на станцію, проскочили містечко, спустились на греблю. Чорні покинули Смілу. За нами почулась стрілянина, застрочив кулемет. Рядом козак крикнув — ранено в руку.

Два гарматні стріли Черніцина — гранатою і шрапнеллю. Вскакуєм в ліс. Далеко видно червоний башлик Дяченка, в ним — десяток кінних. Чекали на нас. Зв'язкові од мене і до мене десь зникли. Ночували ту ніч в Білозір'ї.

Наскок на Смілу був демонстрацією. Того дня Волинська група з частиною Київської опанували Черкаси.

В Смілі стояла рота. Заскочена в переполосі, розбіглась і поховалась. Було троє чи четверо зарубаних, здобуто кільканадцять рушниць, трохи набоїв. Успіли вивезти вагон доброго борошна на хліб, з три вози каші. З набоями до рушниць, а особливо до гармат, було погано. Здобували їх в боях або часами — у населення.

Чорношличники мали на собі все чорне. Жупани, широкі штани, шлики. Носили на голові оселедці. До полону не здавались, бились одчайдушно. Мали свою славу безпощадних і непримиримих. Носили оселедці ще гайдамаки, хоробрі та одчайдушні. Тепер вони були по стороні червоних.

В полку були дуже добрі старшини та козаки. Були й такі, що поганили всю частину, розбишаки та грабіжники. Люди, що, крім непогамованої одваги, готові на найнебезпечніше діло, стратили з почуттям страху все інше людське, добре.

Коли з одним з таких мав розмову Дяченко, мусив мати в руці пістоль. Переважала боєвість, надійна бойова готовність.

Полк тепер був невеликий, до бою ставало 150 шабель, 10 кулеметів на тачанках, дві гармати. Додавши обоз та лікаря з санітарами, всього лічилось з хворими та раненими мало що над 300. Дисципліна була досить добра. Сам Дяченко трохи дивився крізь пальці, Божко підтягав. В сотнях Бурби, Броже та в батареї Черніцина дисципліна була добра. Не було там тих "одчаяних".

Переночувавши, полк пішов в бік Черкас, перейшов через Дніпро в білий день по міцній кризі разом з гарматами. Тільки більша частина обозу зосталась при київській групі. До чорношличників додано з 80 шабель під командою полковника Жупінаса.

Ніч проведено в великім селі Ірклієві.

Моя квартира випала припадково в батьків Кузьми Шепеля, нашого старого республіканця, командира 1-ї сотні 2-го Запорозького полку, а пізніше — командира куреня в Республіканськім полку. Старшина хоробрий і рішучий. Сестpa Кузьми така була подібна до нього, що я прямо запитав, чи не мала вона брата офіцера, що звався Кузьмою? Одразу все вияснилось, я був тут приймований як близький родич. Ще дізнався у когось, що Кузьма перехорував тиф і повезено його в польську сторону, як тисячі інших.

Сім'я була небагата, як скрізь, в хаті — порядок та чистота. Знову перед світом вирушили ми на Золотоношу, захватали станцію, в бік міста проведено демонстрацію, нароблено переполоху. Мені випало розірвать залізницю на Гребінку, в п'яти кілометрах од станції.