Розділ «Канів»

Нічого нікому злого вони не зробили… На північнім обриві над Ситниками — червоні плями на рештках снігу. Кров невинних. Кому ця кров була потрібна?

Злу пам'ять залишила радянська влада.

Читаю оголошення: "Установлюється влада Української Народної Республіки. Оголошується мобілізація старшин і підстаршин".

Запис ведеться в штабі. Там розгорнений жовто-блакитний прапор.

Підписано: Головний отаман повстанців Канівщини Трепет.

Курінний отаман 1-І Трепет.

Окремо стояла сотня кінноти. У неї на прапорі — "Нехай живе Радянська Самостійна Українська Соціалістична Республіка!" На червоному полотнищі білими буквами.

Тут командує Дяченко.

Керуємось: Дмитро до Трепета, я — до Дяченка.

Не все для нас зрозуміле.

Вигляд кіннотчиків гарний. Убрані в одинакові куртки і штани з стеблівських фабрик. Коні добрі, сідловка фахова. На око всіх коло 60 шабель, майже каждий має, крім карабіну та шаблі, ще і пістоль в кобурі. Тут потрудився немало добрий кіннотчик. Частина невелика, але добра, коли і дисципліна така.

Розмова моя з Дяченком була коротка.

Був він мого зросту, стрункий, худощавий, чорноокий. Чулась в нім воля і рішучість.

На моє запитання, чи він разом іде з Трепетом, сказав: "До часу разом". Попросив пояснить, як це розуміть.

Мовчки показав на прапор. Кажу, читав, а не все розумію.

"Ото наше стремління і вся програма. Хто знає і читав "Капітал" і "Маніфест" той зрозуміє, де маємо йти і чого держаться".

"Значить, те саме, що Совнарком?"

"Так, тільки Совнарком в Росії, а у нас — свій Радком!"

"А кого до себе приймаєте?"

"Провірених, одданих нашій мислі, або за порукою трьох вивірених".