Розділ «Канів»

Вернувшись до себе, довідався цікавих і важних новин, що стались за три дні.

Оголошено мобілізацію б. офіцерів. Приступлено до організації караульного батальйону та численних помічних урядів. Нікого не арештовано і не було ревізій та трусів.

На волості і села пішли накази доставления продуктів і коней для військових потреб, адміністрації і шкіл. Попередні Федоренко, Кузьменко, Дорошенко — знову на ключових посадах. При них нові незнайомі дорадники.

Зібрання, віча, організація нового.

Сільванський і Дмитро зголосились, як і всі канівчани-офіцери, що не пішли з Трепетом.

Маючи на думці повернутись додому, зостався я збоку як технік.

Непередбачена несподіванка. Сільванський призначений начальником мобілізаційного відділу. Дмитро — головою комісії одбору коней! Хто зголошувавсь до праці, щось доставав. Коло залізничного мосту помалу рушала праця. Почала працювать пошта, телеграф, скарбовість. Каждий працюючий почав діставать приділ продуктів. Це було важним в тім часі. Платня маленька. Гроші ходили всякі. Царські, керенки, гривні, карбованці, нові совітські.

Була надія, що життя увійде в своє русло, може, заспокоїться з часом, і можна буде жить і бути корисним для рідної справи.

Поступив і я в Військовий комісаріат, в мобілізаційну комісію. Був в ній бувший суддя Мальцев і якась незнайома симпатична дівчина. Безпосередньо підлягали ми Сільванському. В комісаріаті були ще відділи, а над усім — військовий комісар Федоренко, молодий, невеликий зростоьі непоказної будови, син бідного рільника з Таганчі.

Тільки очі його виразисті, сині і глибокі, горіли зсередини блакитною іскрою. В розмові був ніби трохи соромливий. Проте говорилось про Федоренка з обережністю і боялись. Рядом з нашою кімнатою містився відділ господарчий. Було в ньому з десять осіб. Виділялось тут двоє не з канівчан. ЗавідуючийПушкарьов — добре одітий, з гарними вусами і старанно утриманою бородою, взагалі, красивий і елегантський, та його заступник Лобанов — повний, червонолиций, певний себе, як і завідуючий, добре одітий.

Обидва з підкресленим презирством ставились до всього українського. Для мене були антипатичні і противні. В урядуванні все велось по-російськи, на вічах і зібраннях також мови виголошувались так само. Вносило це дисонанс між населенням і уважалось за чуже.

Цим треба пояснювать труднощі хоть би з організацією караульного батальйону. Не перевищував він 200 людей, все з повітових містечок.

В організації урядів, на вічах, зібраннях багато рухливості і енергії вносив приїзний Гусєв. Другим замітним був тоже приїзний Фурманов.

На Дніпрі почали ходить пароплави. Сполучення з Києвом усталено нормальне. Невеличкий пароплав "Канів" щодень ходив в Черкаси.

Щодень приходили газети, а з ними новини" тривожні і грізні. Далеко було до спокою на Канівщині і на Україні. Взагалі на цілій території Росії йшла війна.

На Дніпрі показались озброєні пароплави.

Спереду і на кормі — 3 польові гармати та кілько кулеметів на каждім. Ходили по 2–3 вниз і вгору ріки. З ними броніровані скороходні катери з кулеметом або малокалібровою гарматкою.

Пам'ятаю свято 1 Травня.

Саме тоді на Дніпрі при стратегічнім мості пристали два бойові пароплави Дніпровської флотилії.

В святі брали уділ матроси, а на трибуні виступив командир флотилії Полупанов.