Розділ «Канів»

Дмитро сказав, як умовлено. Коли про себе признавсь, що був штабс-капітаном, гості заніміли, як стовпи.

"Чого ж ти не утікав?"

"Од кого і куда? Був три роки на фронті, на передовій позиції, вернувся, помагаю дома. Чого маю утікать?"

"Побачили торбу, бінокль, твої плащ і френч, почали примірять перед дзеркалом, навіть посперечались, хто візьме. В кінці забрали пледи з ліжок, поздирали палатки, і тільки їх бачив"

Дмитро боявсь за мене.

Значить, прийшла Красна армія. На собі це відчули.

Не значить це, що таке і командування чи влада. Кіннота завше грабує, особливо козаки дальше од начальства. Треба подивитись, ближче пізнать, що за люди, може, з ними можна буде ужитись.

Рано в місті — оголошення про установлення радянської влади. Підписи — Федоренко, Дорошенко, Кузьменко.

Всі з м. Таганчі коло Корсуня.

Оголошення в російській мові.

Канів притих, насторожився. Вечором не чуть співу чи музики. Дівчата і Лука Семенович ходили довідатись, що діється в місті.

Декого арештовано. Кооператив ограбовано. Поза тим мало кого видно на вулиці. Ніякої торгівлі. Появилось трохи піхоти в казармах коло Федорових через провалля. Вночі деколи чуть в місті постріли. Арештування продовжувались, переважно ненадовго. За два-три дні арештованих випускали.

Йшла весна. Ми планували рибальство.

Помалу на базарі почало появляться дещо на продаж. В глечиках — молоко, сметана, лежали паляниці. З-під поли — сало, м'ясо. На возах під сіном — самогон. З Степанців, Тростянця, Ржищева — жовтий цукор в мішках.

Не чулось певності часу і влади.

Можна було ствердить загальне п'янство. Пида власть, пили військові, пило все населення. Сільванського і нас з Дмитром не трогали. Одначе зброю ми поховали, сиділи переважно в другій хаті, ночували в себе рідко.

Так тяглось з три тижні.

Якось рано Семенович побудив: "Вставайте хлопці! Прийшла нова власть!" — "Хто, звідкіль?" — "Кажуть, українська національна. Ліплять оголошення!" Наскоро снідаєм, Лука Семенович підганяє: "Підіть, подивіться, що і як. Ви краще розберетесь". За годину були ми в місті.

На майдані коло собору громади людей. Дехто в шапках з шликами. Різна зброя і вік різний. Переважають в середнім вікові 30–40 літ. В польовій кухні щось вариться. Зноситься здобута зброя, небагато рушниць, два кулемети "максими". Чуть плач, крик, біжать люди до тюрми.

Там лежать 12 розстріляних. Все молоді хлопці, сини місцевих заможніших міщан. Серед них декого знав. Гімназисти, двоє студентів. Хороші, трохи запальчиві, як каждий, хто вступає в життя.