Розділ «Канів»

Раніше прийшлось мені чути Полупанова. Іроді — стрункий, худощавий матрос в безкозирці, з чорноморськими георгієвськими стрічками, з палаючими фантастичними очима. Його мова не була мовою трибуна, не була складною. Очі говорили про готовність на все і про віру в свою правоту.

Тепер це був повний лицем і тілом мужчина, в адміральськім мундирі і шапці, оздобленими золотими шнурами і нашивами. Не хватало погонів з чорними орлами та хромових чобіт на ногах.

Кажуть, він шалено відважний в бою і дбалий для "братішків".

На мою думку, ці кораблі більше діяли на психіку. Добре поставлена і замаскована звичайна гармата могла послать на дно корабель двома-трьома гранатами.

Практично флотилія могла чинить в прибережних містах і селах як транспорт десанту.

На тлі місцевого начальства та червоноармійців караульного батальйону, матроси з своїми командирами і червоним адміралом Полупановим виправкою, одягом, молодецьким виглядом різнились, як небо і земля!

Дійсно, зразкова військова частина! Чулось керуючу руку і дбалість.

Тим часом — чимдалі тривожніше. Велике село Македони одмовило давать продукти. Інші ближчі села також прогнали продовольчу команду. Вирушив там майже весь караульний батальйон.

В часі цім з лівого берега пройшов через Канів повстанчий загін в кілька сотень. Спалив понтони розвідного мосту, спалив в урядах папери і зник. Нікого не вбито. Весь перехід зроблено вночі, що за повстанці — ніхто не знав. Свідком залишивсь перерваний міст.

Вернувся з Македонів батальйон, нічого не зробивши, з поважними стратами.

Заворушивсь отаман Зелений в Трипіллі. Переривався рух на залізниці в Київ.

В Канів приїхав червоний генерал Подвойський.

Добре пам'ятаю цей день і приїзд.

З малесенького автомобіля коло Військового комісаріату висів 40-літній чоловік, одітий в військову блузу і штани, акуратно підперезаний, в шапці з черво- ною зіркою. Виправка і хід військового.

За ним — наш Дорошенко з наганом в руці. Саме стояв я серед малої групки при дверях, а той воде по нас дулом. Невелика, наївна охорона.

Подвойський мовчки нас минув, приклавши руку до дашка. Ніхто не знав приїхавшого. Одначе ми раніше випростувались, як перед начальством. Автом ще ніхто не був.

Андрій Журавльов, що стояв рядом в напівматроськім убранні, скоро довідався, що це командуючий Українським фронтом Подвойський. Хто б подумав? Як матрос, Андрій мав у влади повне довір'я. Скоро потім приїхали сапери з Києва. Обвели окопами, поставили загороди з колючого дроту. Підвели рови сполучення, кулеметні гнізда. Провадив тут роботу б. сапер поручик Муратов. Позиція вибрана і виконана дуже добре. Всі підступи до міста — під перехресним огнем.

Дві добрих сотні можуть ставить опір в десять раз сильнішому противникові з поводженням.

Газети доходили майже щоденно. В одній повідомлялось про розстріл Петлюрою знаного отамана Болбочана.

Коли, де, за що? Нас трьох зворушила ця вість. Постановили дізнатись докладніше. Сільванський приніс пакет для особистого доручення губерніальному комісарові під розписку, до того — командировочне посвідчення для красноармійця Н. А-ка з Канівського караульного батальйону. Оригінальна печать і підпис Федоренка. Дещо грошей на дорогу. Це запевняло безплатний проїзд залізницею і пароплавом. Саме чогось перестали ходить пароплави, прийшлось добираться через Золотоношу і Гребінку.