Розділ «Канів»

"Заведи його до ротного, хай з ним поговоре".

Ідем до казарм. за проваллям.

В невеликій нетопленій кімнаті на ліжку лежить в шинелі і в шапці моїх літ ротний, закинувши руки назад за шию. Вислухав конвойного мовчки, одіслав і довго придивляється, не міняючи виразу стомленого інтелігентного обличчя і пози. Нічого не питається. Нарешті:

"Ідіть. Жита не треба нікуди носить. Сидіть в хаті і не виходьте".

"Так борошна на хліб треба і мельник договорений жде".

"То надіньте що інше. Шкода в такій чумарці нести так далеко брудний мішок".

Зробив до нього крок і глибше глянув в сірі, ніби насмішкуваті очі:

"Дуже дякую Вам за раду. Може, спіткаємось коли, подякую, як зможу".

Ротний нетерпляче махнув рукою: "Іди, чоловіче наївний. Розумію тебе добре. Зникай…"

"Ну, що тобі сказав ротний?" — питає той старший варти.

"Що ж мав сказать? Вислухав і позволив нести жито на млин".

Накинувши на чумарку стареньку учителеву накидку, пішов з мішком до вітряка.

Хто носив без привички більший тягар далеко, той зрозуміє, що значить перти 100 кг без спочинку півкілометра.

Знявши мішка перед здивованим Семеном Григоровичем Ярмолою, почув себе легким, ніби крила виросли!

З млина пішли ми разом в Копані, що розкидані внизу і широким яром тягнуться далеко. Тут облава нічого не вдіє серед левад.

За три дні, як гостював я у Ярмолів, полк рушив десь дальше ліквідувать повстанчий загін Трепета, до котрого на хвилю вертаюсь.

В часі Гетьманщини по містечках і селах появились середні школи. В с. Потапці на Канівщині гімназію одкрив Трепет, людина енергійна, авторитетна в своїй околиці, патріот України на взірець канівчан. Був директором.

Найшов учителів, людей з вищою освітою, а серед них — і молодшого брата. Розуміється, мав зв'язок з Директорією і признавав її за вищий орган Укр. Нар. РеспублікиЧи був військовим, не знаю.

Його загін скоро розпорошився, селяне і канівчане повертались в більшості додому або пристали до загонів інших "отаманів". Трепет остаточно виїхав за кордон.

Дяченко попав до Григор'єва. Згинув після бунту, застрелений Тютюнником, начальником штабу. Шкода було чомусь його, як почув далеко пізніше.