Розділ «Канів»

"Мене ніхто на повідомив про евакуацію. Я був при головній заставі, коли неждано звалилась і одрізала велика сила. А властиво, яке вам до того діло?"

"Какое мне дело? Я вас арестую как труса, убежавшого с поля боя!"

"Короткі руки!"

Обоє схватились на ноги.

"Ви с бандами імєєте связь! У вас на погонах вот сінєнькоє, жолтенькое, ви мазепинец, самостійник! Я начальник контррозведкі, всьо знаю!"

Дальше не було чого слухать. Вихватив маузер:

"Руки вгору! Носом в куток! Не рушай, бо стріляю!" Витяг йому з кишені невеликий, багато гравірований пістоль, і казав повернуться та його ж пістолем з усієї сили ударив по випещеній пиці раз-другий.

Пушкарьов звалився, навіть не крикнув. Взяв я свій чемодан, накинув плащ на руку та пішов в Копані. Сотня розійшлась. Кінець.

Пушкарьова знайшли непритомним. З Канева він зник. Приховавши зброю, канівчани ждали якогось моменту чи гасла. Вірили в переміну, хотіли своєї влади.

Почали ходить чутки про порозуміння з червоними, організацію військових українських частин; називали нову партію боротьбистів, що має взяти владу на Україні під червоним прапором. Це привіз з Києва Стокоз.

У нього дехто збирався, обмірковували всякі можливості. Бував і я на цих зібраннях. Пригадувався Шинкар, Дяченко. Вони також думали так, як боротьбисти.

У Стокоза були відомості завше свіжі про стан на фронтах. Більшовики починають скрізь брать гору. Стокоз був з боротьбистами.

В Українській армії панує пошесть тифу. Сила її щодень меншає. Денікінці далеко потиснули її на захід.

Червоні спинили наступ Денікіна і Колчака та перейшли в контрнаступ, тіснять і з успіхом ідуть наперед. Зелений дійсно убитий під Каневом.

А на Канівщині показались карні відділи. Появились і деякі поміщики. Одбирають у селян землю, забрані речі. Карателі немилосердно катують людей, убивають, палять хати. Появляються в спокійних селах, забирають свиней, худобу, зерно, допускаються ґвалту. Поміщиком був і Варварський.

Почались повстання проти Денікіна

В такім стані речей не годилось бутй безчинним. Коли двоє молодих селян з недалекої Прохорівки вночі найшли мене на Копанях та обережно стали намовлять перебратись до їх і організувати самооборону: "В Прохорівці найдеться з 15 з обрізами, близькі села тоже пристануть. Вас люди знають і надіються, що поможете. Ото вчора з Мошнів прийшли з возами з 20 чоловік, двоє офіцерів і троє солдатів на конях. Мають кулемет. Забрали в Пекарях двоє свиней, барана, віз вівса, п'янствували, бешкетували, ґвалтували. Тепер вони в Хмелевій. Вночі будуть п'янствувать, а вертаючи, не минуть і Прохорівки. Просимо помочі".

Порадився з Семеном Григоровиче^. Він цих людей знає добре, вірить їм можна, помогти треба. Хмелева лежала над Россю в 4–5 км од Канева. Там великі провалля, яри. Жив там знайомий, що був в сотні. Село невелике, хат з 40, досить заможне, в кутку за лісом, високим взгірі ям та ярами.

Одного з прибутних послав в Прохорівку, щоб всі, хто має зброю, йшли зараз до Хмелевої та чекали в найближчім яру. Сашко привів дев'ять надійних бувалих хлопців, охочих до задуманого. Двоє, що добре знали місцевість, мали змовиться з тим моїм знайомим, щоб обережно намовив господарів дать поміч, та докладно роздивились, скільки і де грабіжники заквартирувались, де кулемет, чи є варта. В яру зібралось з Прохорівки та Хмелевої чоловік тридцять. Наскок удався без стрілянини і страт. Всіх непрошених гостей пов'язано п'яних. Рано їх роздіто, розбуто, забрано, які мали, гроші. Громадський суд присудив всіх покарать смертю. Категорично запротестував. Все ж таки, хоть і грабіжники, ґвалтівники, все це — люди молоді, 20–30 літ.

З далеких сторін, здеморалізовані запутаним ненормальним часом. Покарать треба, і то — міцно, маємо право. Забирать життя — не маєм, бо повернуть не можем. Може, не всі, а декотрі покаються і зрозуміють свою вину і ще виростуть на порядних людей. Лишнього гріха не треба брать на душу.