Розділ «Канів»

Та схватилась за живіт і почала сміяться, аж сльози потекли. Сміялись Сашко з Семеном. Старий кинув ложку об стіл, схватився, надів кожух, шапку та пішов на млин.

Моє положення було клопотливе, не знав, що думать та як себе держать. Коли всі насміялись, мати і каже мені: "Ви знаєте нашу куму?"

"О _" _ __ знаю, — кажу.

"Тож вона має 24-ро дітей. І старий був там кумом, і я кумою. Найстарший син — в вікові Сашка, живе в Києві, а наймолодшому — два роки. А той біс і тут поласився, як не сміяться? Вже в літах, а не має, мабуть, куми або молодої солдатки, де б не побував. Такий він уже вдачею, ц|о всім подобається. Та щоб ще до Г-хи приженихавсь? Ой, не видержу!" — і знову в сміх, за нею сини, а за ними тепер і я.

Семен Григорович мав з 50 літ. Міцної будови, рум'янолиций, лице мужське, регулярне, завше чисто оголене, густі підкручені вуси, вигляд незалежний, солідний. Чуприна темна, густа, прикрашена на висках мало замітною сивиною. Був добрим охотником і стрільцем, подобаться міг.

Цікавила мене на рано зустріч його з жінкою та синами.

Рано С. Г. прийшов, роздівся і за стіл: "Давай, стара, скоріше снідать, а ви, хлопці, ідіть до млина. Цілу ніч молов, зосталось ще. Вітер добрий, певно, довезуть, а я ляжу спать. Постелиш на лежанці".

Всі дружно засіли до снідання. Гарячі млинці-гречаники з сметаною та маслом в великій кількості зникли.

Про вчорашнє ні слова, ні усміху. Все в свій час.

Благословенна щаслива родина! Дружина — працьовита, весела.

Часами ходили ми з Сашком в тихі дні на полювання. Я — з двостволкою батька. Сашко — з гвинтівкою: може, трапиться щось несподіване. Стріляв він стисло, завше вертались з одним чи двома зайцями. Батько знімав шкуру скоро і справно. Цього і я там научився. Придалось в житті не раз.

Коли цукровня почала зимове приготовления дерева в близькому лісі, а заняття дома не було, Сашко, Семен і я пішли на заробітки. Ліс був грабовий. Треба було дерево спилять, порізать на метрові куски, розщепить на 2–4 частини і скласти в штабелі. Платилось цукром, за кубічний сажень — 4 кг. Заробіток середньо випадав на одного 0,8 кг в день.

Ми втрьох день в день ставили сажень і в суботу приносили коло 30 кг цукру, чому була рада мати, запаслива господиня. Зате кормила смачно і досхочу. Взагалі, Ярмоли жили зажиточно. Як говорив урядовець, одбираючий роботу, ніхто більше нас не виробляв. Всі ми були при силі, пила щодень вигострена, розведена в міру; сокира обрубувала гілля, як бритва, а тяжкий, клиноформенний "колун" на довгому, міцно обсадженому держакові розщеплював кругляк за одним разом. Залізний клин та довбня уживались тілько при товстих "окоренках". Пила була під моєю опікою, сокира — Сашковою.

Все думалось мені про поворот додому. Як там живуть? Навідувався часами до Федорових. Приносив цукру, сала, крупи, часом доброго борошна. Замовив у Луки Семеновича два кінці перемету. Шнур скрутили на прядках баби, а крючків Л. С. мав великий запас. Про Дмитра — ні слуху ні духу. Бувало, коли заговоримось, то і заночую.

У дівчат переховувалась моя шабля і деякі речі.

Хоть вдень в місті не показувавсь, вечором бував деколи у знайомих. Таке життя часове, як в гостях, не було дуже приємним.

Червона армія взяла Харків і спихала денікінців до Чорного моря. В недовгім часі денікінці зоставили Київ. Через Канів пройшла група коло 2000. Був це Білозерський полк, батарея і сотня кінноти. Група ця пішла на Миронівку, а з нею — повітова влада та кілько канівчан.

Б. штабс-капітан Василь Крижанівський та Стокоз зібрали з два десятки боротьбистів, ставши по стороні червоних. В місті нічого не змінилось. Знову Федоренко, Дорошенко та Кузьменко почали організовувать владу та різні повітові установи.

Положення було поважне.

Боротьбисти були майже всі раніше в моїй сотні, пізніше — в партизанській групі. Знали всіх, хто мав зброю, а одночасно — моє перебування у Ярмолів, Федорових та інших містах.