Розділ «Канів»

"Шаблі сховать і назад! Бо стріляю!" — крикнув і я, піднісши пістоль.

Кіннотчики подались трохи назад, спереду висунулось восьмеро моїх, заклацали замки, без команди зарядили гвинтівки.

"Ну обождіте, посчітаємся!" — крикнув Варварський і повернув назад. Сотня була розлючена, готова до бою.

В такім стані стали ми коло штабу Кібальчича. На мою скаргу на провокацію Варварського та поведінку його розбишак Кібальчич чемно, спокійно сказав: "У Варварського — всякая сволочь, сам он тоже ведьот себя визивающе. До него деберусь, хоть імєєт он протекцію в Черкасах".

Потім, міняючи тему, так само спокійно, але з великою повагою додав: "В виду ізмєнівшихся отношеній, ваша рота должна немедленно переменіть погони на наші і вліться в мой баталіон. Это распоряжение властей, іначе і бить не может".

З тим попрощались. Сотня вернулась в казарми. Казав всім ждать мого повороту, розказав про вимогу Кібальчича. Тим часом розібрать запас патронів, харчів, кожі та потрібні дома речі. Сьогодні сотня перестає існувать.

Хто не має, де подітись, може робить з собою, що совість підкаже. З тим пішов на обід. Рішив перебратись на Копані. Реч!і мої були більше у Федорових, чумарка, частина білизни, штани, черевики, документи, пам'яткові фотографії. В глиняній схованці без відома Л. С. - п'ять новеньких гвинтівок та 900 набоїв в цинкових коробках. У Мальцевих — чемодан, плащ та трохи білизни, на вішалці — нове убрання. В кімнаті з Мальцевим застав незнайомого офіцера в формі корнета. Старанно убраний в кавалерійський мундир. Сині штани з серебряним лампасом, гусарські чоботи з кокардами, прилизаний, невеликі підстрижені англійські вусики, чисто вибритий. Типовий особистий ад'ютант важного генерала в високім штабі. На вигляд — коло 30 літ.

Уклонився незнайомому, той розвалився на канапі, одповів недбалим кивком, мовчки дививсь на мене прищуреними очима, насмішливо-викликаючо.

Типік! Видно, мамин синок, дійсно терся десь при штабі. Бойовий офіцер так себе не веде.

Допровадивши себе до порядку, приготовив чемоданчик, вийшов до столу, де ставився обід. Мальцева хотіла нас познайомить, а корнет недбало кивнув: "Ми знайомі". Глянув на нього здивований. Ніяк не пригадаю. Зайнятий своїми мислями, перестав звертать увагу на надутого дурня. Хотів ще вернутись в казарми, де з ким попрощатись, побалакать, порадиться.

Коли піднявсь після обіду з-за столу, корнет кинув: "Обождіте! Нам нужно поговоріть!"

"Я вас слухаю!" — кажу, сідаючи. Злість взяла на цю прилизану обезяну. Господарі дітей не мали. Забравши з столу посуду, вийшли обоє, а за хвилю зачинились за ними двері на вулицю. Ми з корнетом дивились на себе через стіл.

"Ви меня не узнайотє?"

"Не пізнаю. Бачу вас перший раз".

"Разве? Ведь ми работалі в соседніх комнатах і каждий день відєлісь".

Теперь я був здивований не на жарти. Стараюсь пригадати і не можу. Людей пізнаю легко, тут ні.

"Коли, де?" — питаюсь.

"В военкомате! Ви работалі с судьей, а я рядом".

Мене аж заткало. Щось є дійсно знайоме. Закручені вуси та борідка, причепіть і буде: "Пушкарьов!"

"Да, я Пушкарьов! К вашему свєдєнію, наш разговор серьйозний. Во-пєрвих, почему ви не евакуіровалісь, а осталісь на теріторіі, занятой непріятелем?"