Розділ «Канів»

Дівчата пішли в розвідку. За годину вернулись. Військо іде і іде. Шість гармат стоїть в місті. Кіннота більше скупляється коло залізничного мосту. Якими є, переїжджають човнами на другий берег.

Наші хлопці тоже ходять вулицями, їх ніхто не трогає. Шість кухонь весь час варять і роздають їду… Єсть і жінки на бричках і в фаетонах. Дуже багато кулеметів. Сила велика.

Вечором пішов і я без зброї, в своїй куртці. Вози, гармати і кіннота переходили через залізничний міст, пристосований для тої цілі.

Штаб групи містився в будинкові нач. гарнізону. Невеликий, худощавий, в синім убранні, видавав всякі розпорядження і, здавалося, був головною особою. Називали його "тов. Зінов'єв".

Другий — високий, сильної будови, з бритою головою, в кавалерійських червоних штанах, був поважною особою; до його зверталось і діставали розпорядження кіннотчики.

У всім тім масовім рухові почувався великий поспіх, керований спокій до і певно.

З місцевого казначейства забрано, які були, гроші.

На квитку печать: "Директорія Української Народної Республіки"!

Розберись тут!

Дві доби переходила невідома сильна група.

Спалено невеликий хутір Левицький, власність українського міністра Андрія Левицького.

Ясним стало, що була то група совітська, мала добре командування.

Звідкіль воно взялось? А сталося то так.

Поки точились розмови двох армій — Української і Добровольчої — ділила їх полоса, де боронилась на два фронти Одеська совітська група, а коли обидві армії почали припинений часово наступ, червоні зникли. Незамітно пройшли коридором на північ і тепер спокійно переправились справно через Дніпро, та в недавнім часі сполучились з своїми.

В цім рідкім в війнах випадкові червоне командування показало велику умілість і справність.

На третій день Канів — знову без влади. Частина сотні зібралась. Постановлено держатись купи, нести варту і охорону. Найдено понад 2 000 набоїв. В Селищі розшукано полковника Добровольського, котрий обняв загальну владу.

Ще за тиждень прибув з Черкас повний батальйон офіцерів з командиром полковником Кібальчичем. Всі одіті і обуті в новеньку англійську одіж і обув. Ще за два дні з'явився ескадрон кінноти під командою корнета Варварського, шабель 50–60. Між ними — кілька кавказців. Коли не можна сказать нічого недоброго про батальйон Кібальчича, кіннотчики Варварського вели себе як розбишаки. В білий день зачіпали жидів, били, а вночіі почали вриваться до мешкань і граби ть.

Раз, коли я з сотнею йшов до міста, Варварський з своїми розбишаками їхав проти. Раптом кіннотчики вихватили шаблі і кинулись на нас.

Скомандував своїм: "На багнети, до бою!" Вихватив маузер і став спереду, готовий застрелить Варварського. Кіннота спинилась за два кроки од нас.

"Давай дорогу!" — кричить Варварський.