Розділ «Канів»

До застави пішов я коло години третьої по обіді. Думав зайти в Копані, як прийде зміна. Тепер тут був Сашко Ярмола. На дорозі — ніякого руху, ні воза, ні пішого. Сидимо, балакаєм. День теплий, приємний.

Нарешті показався хлопчик 12–14 літ-щось під рукою. Минув, глянув на нас. Якось скоро вертається.

"Іди сюди! " — підходе, дивиться спідлоба.

"Звідкіля ти, куда ходив і де ідеш?"

"Я з Тростянця. Ходив до шевця, та не застав. Вертаюсь додому", — показує старий жіночий черевик.

"А де ж другий?"

"Другий ще добрий!" — Хитрий хлопчина. Очі бігають, худий, в лахміттях.

"Іди собі, хлопче, будь. обережніший].

Хлопчина пішов, потім побіг, оглянувсь здалека і кілька разів махнув рукою вниз на Копані.

Скоро мала прийти зміна, заходило сонце.

Од сторони Тростянця один за другим — три гарматні стріли! Над Каневом високо білі хмарки шрапнелей. Ще раз і ще раз.

На взгір'ї появилась лава кінноти.

Нижче дорога йшла вузькою смугою між глибокими ярами. Один кулемет міг спинить там хоть і тисячу.

Головне — хто перед нами?

З лівої сторони ярок виходить в Копані, маєм трохи часу роздивиться і одійти. Кіннота з'їжджає до ярів і за ними збирається. Гармати б'ють рідко і високо.

Бачимо, як в окопи спішно вливаються денікінці. Од Ситників — коротка стрілянина. Нема чого ждать. Спускаємось в Копані, виходим на другий бік яру в кущі. Звідціль добре видно зібрану кінноту, а за нею по обох боках дороги — колони піхоти. На око — коло 100 шабель, 1000 багнетів. Гармат не видно, а зорієнтуватись можна — 3 польові.

Ударили короткі черги з кулемета, коло млина збилась курява. От тобі і хлопчик з черевиком! І як в голову не прийшло? Одірвалось кількох кінних, скочили до млина і вернулись. Ще раз ударили гармати і виразна люта лайка: "Что за кавaлерія! В Христа… Бога…!!!" Ясно, хто під Каневом!

Кіннота риссю рушила наперед. Котрийсь не стримався, вистрелив, за ним інші. Не могли знести плюгавої лайки. Поки припинив цю непотрібну стрілянину, випустили по 5–7 набоїв.

По нас тоже пройшовсь кулемет, кулі просвистіли високо. З окопів почулась сильна стрілянина залпами і пізніше — скорим огнем. Окопи з дротяними загородами та ще з доброю залогою з тими силами, що ми бачили, були неприступні. Тут атакуючі "в лоб" найшли б свою смерть. Коло ярів на дорозі знявсь великий крик. З боку атакуючих без перерви застрочили кулемети. Було зовсім темно. Несподівано з Дніпра ударила гармата, граната розірвалась недалеко млина. Цільно! Окопи замовкли. Друга граната розірвалась ще дальше. Так ще кілька разів — і все замовкло. Зійшли ми вниз, по хатах, повечеряли, поговорили про бій. Батьки або брати вартували, а ми полягали спать.

Були певні, що в місті червоні, та вгадували: де могли одійти денікінці? Про сотню гадалось, що сидить по хатах, як ми.