Розділ «Канів»

Тимошенко одверто, не криючись, говорив про військові та політичні справи того часу. Людиною був поступовою.

На всіх фронтах положення критичне, а навіть катастрофальне. Мобілізовані масово розбігаються. Кубанці і донці дезертирують деколи цілими полками. Щораз збільшується повстання по Україні. І цього треба було ждать.

"Карта наших удач одвернулась од нас в Києві. Наше командування, вмісто порозуміння з українським командуванням, втратило можливість скористання з поважної сили, втратило симпатію, прихильність і піддержку населення.

Належало дать Україні автономію, самоуправління, піддержку, а наші верховоди не хочуть зрозуміть, що минулого не вернеш. Співають "Боже, царя храни!" та п'янствують. Мріють про "неділиму".

Надходе час розплати. Повстав новий фронт, запропащено великі можливості. Ми мусили одірвать більшу частину наших сил з київської армії на цей фронт.

А там тоже діється щось недобре. З галичанами тертя, не хватає боєприпасу, обуві, одежі, медикаментів. Страшлива пошесть тифу здесяткувала стійкі бойові полки. Кінчиться все для нас і України трагічно.

Додать треба, що незалежна Польща, признана Антантою, гострить зуби на привернення границь "од можа до можа", за часів ще перед Катериною II. А для наших трупів в генеральських та сенаторських мундирах Польща остається "Привіслянським крайом"! Не научить їх смерть".

"Чи не занадто темною фарбою малюєте майбутнє, пане полковнику?" — кинув я питання.

"Не бачу доброго виходу. А ви тутешній?"

"Ні, нетутешній, проживаю тут часово".

"Ви офіцер?"

Добровольський озвався: "Это капитан А-ко". — Тимошенко не був заскочений. Пильно тільки придивився і додав: "Ага! Не добре стоятьнаші справи, пане капітане…"

"Недобре, — отвітив йому. — Обов'язково хоть тут треба забезпечить спокій та порядок"

"Що ж? Коли Варварський і йому подібні перестануть на селах розбійничать, то спокій ніхто не наруше".

На цім кінчилась розмова, я попрощався. Була пізня осінь.

Не було чого робить. Я оселився у Ярмолів та став помогать де в чім. З Сашком приготовляли дерево на зиму. Разом ходили змінять батька в млині. Коли був вітер і зерно до помолу, не раз там і ночували. Спокійно пахне зерном і борошном. На ступі товклась каша з ячменю та проса. Научився регулювать каміння, сита, вигодно ставить млин. В млині була лежанка внизу. На ній було приємно полежать чи посидіть. Дерева багато не вимагала.

Молодший брат Сашка — Семен (Сеня) — займався кіньми, коровами та свиньми разом з матір'ю, спокійною та добродушною. Була це рідкого характеру, одверта людина, не мішалась до мужських справ. Мала свій гумор.

Колись, зміняючи старого в млині, застали там його куму в підозрілій позі.

Вернувшись на вечерю, застали старого за столом, а мати ставила миску. Старий глянув на Сашка та незамітно моргнув вусом. Той засміявся і поклав ложку.

Мати подивилась на почервонівшого чоловіка, сміючогось сина, а Сашко через сміх: "Мамо! Знаєте, застали ми батька на лежанці з Г-ю!"