Розділ «Канів»

Штаб групи військ, що йшла понад Дніпром, був в Черкасах.

Бойові частини денікінців вели себе чемно, кривд не чинили. Люди їх спотикали гостинно, як гостей часових. Тоді, власне, яскраво зазначилось бажання своєї влади та свого війська.

Почали показуваться пароплави.

Громом вдарила вість про драматичне спіткання частин армій Української і Добровольчеської в Києві. Кінчилась несподіваним нападом добровольців і опущенням Києва частинами Укр. армії.

Утворився новий фронт неждано-негадано.

Всі були здезорієнтовані. Як сталось, хто винен, невже не могли договориться? А може, все улагодиться?

Здавши сотню, з першим пароплавом поїхав я в Київ.

Був у знайомих на Подолі, Печерську, в Михайлівськім монастирі. На вулицях — маса офіцерів в погонах, при орденах. Круі|ом червоно-синьо-білі прапори. Повністю панує російська мова. Неждано спіткав військового старшину Погрібного, в погонах підполковника, з Володимиром. На моє привітання тривожно оглянувся: "Как ви неосторожни!" — "Еге! Як і ви, пане полковнику, закакались, добра не ждать". Крутнувсь і пішов, злий як оса. Один з найстаріших, ще з Гнатівки, Кримського походу, охорони границі!

Міг змінить погляд, переконання, та не смів забути мову!

Оте спіткання, що тепер перетворилось в новий фронт, одбулось з слів свідків так.

Київ після бою зайняли частини 2-го Галицького корпусу і 7-ї Запорозької дивізії, як тепер переіменовано колишню 2-гу. Червоні одійшли на Лівобережжя, звідкіль ішов головний наступ на Київ денікінців. На мостах охорону несли наливайківці, в місто вступив Мазепинський полк і кінний полк чорношличників, котрий розвернувсь з дивізіону Римського-Корсакова. Полком командував Дяченко.

Другого дня мав одбутися парад цих полків разом з призначеними частинами 2-го Галицького корпусу. Стосунки з денікінцями ще не були вияснені, і ніхто не мав вказівок, як поставиться, коли захотять вони увійти в Київ. Українських частин було тут мало, Республіканський і Богунівський полки разом з 8 і 9 дивізіями Запорозького корпусу були на фронті. їдучи на парад, чорношличники побачили на будинкові міської думи величезний трьохцвітний російський прапор. З полком їхав командир (отаман) корпусу, Генерального штабу полковник Саль-. ський. Спинив полк, казав знять той прапор і вивісить національний український. Виконав це заступник к-ра полку Божко, б. ротмістр Дикої дивізії. Коли чорношличники рушили далі, величезна маса людей, що тут зібралась, підняла галас, на балконі думи появився офіцер-денікінець, скинув український прапор і знову повісив російський. В цім моменті спереду і з рудинків полк обстріляно кулеметним огнем. Почулась стрілянина в інших містах. Чорношличники кинулись в бічні вулиці і вийшли з міста в розположення 7-ї дивізії.

Туда одійшов Наливайківський полк і напівобеззброєний Мазепинський. Залишили місто і нечисленні галицькі частини.

Місто опанували денікінці без бою. їх командування не признавало наддніпрянців. З командиром 2-го Галицького корпусу ген. Кравсом умовлено тільки про зоставлення Києва галицькими частинами без перешкоди. Все це було тоді, коли недалеко на східний південь велись з обох боків бої з сильною групою червоних, котра йшла з керунку Миколаїв-Одеса.

Довідався, що полками 7-ї дивізії командували старі мої знайомі: 18-м Республіканським — Малець, 19-м Мазепинським — Дубовий, 20-м Наливайківським — Зільницький, 21-м Богунівським — Цилюрик.

Назрівали нові грізні події. Вернувшись в Канів, почав старатись (…) про запас патронів, харчів, направи возів. Кулемету набути не удалось.

Сотня виставляла варту і на ніч висилала патрулі.

Щось на четвертий чи п'ятий день сотня дістала наказ обнять варти в місті і виставить заставу на головну дорогу, що вела на Степанці-Миронівку.

Посилена варта має стать на дорозі до сіл над Дніпром в кінці Ситників, Решті сотні бути в бойовій готовності. В своїй громаді міркували ми, що б то значило? Може, почались бої з денікінцями і сподіваються тут наступу українських військ? Може, хотять нас вночі обеззброїть? В каждім разі пильно треба слідить за півбатальйоном Кібальчича і чинить, як підкаже момент. До цього часу відношення були досить добрі.

В заставу на дорогу в Миронівку поставлено 10 чоловік, переважно з Копанів, котрі лежали близько в яру, а місто вибрано коло млина Ярмоли на найвищім пункті.