Розділ «Канів»

"Об етом договаріваєтся вижшеє крмандованіє. Ви, господа, явітесь теперь кначальніку гарнізона, полковніку Сільванскому, бившему командіру Олонецкаго полка. От него получітє свойо назначеніе. До свіданія".

Здивовані, скоріше подались ми до управління начальника гарнізону. Раніше тут був Федоренко.

Люди на вулицях веселі, навіть крамниці Жидівські торгують прихованим крамом. Найшлось непогане сукно, котре замовили собі на убрання.

Миколай Михайлович в широких полковничих погонах, з Георгієм на грудях прийняв нас самих. Хотіли рапортувать по формі. Махнув рукою — сідайте!

"Ну, хлопці, що скажете, — в Добровольчеську?"

"А ви, пане полковнику?"

"Тим часом. Треба одвезти жінку з сином додому. Потім побачу, що робить".

"А що ви чули про Українську армію, хто командує?"

"Докладно нічого не знаю. Командує, по-старому, — "бухгалтер", т. є. Петлюра. Про запорожців не чув нічого. Коли Лукомський вам щось говорив, певно, щось знає, бо його брат — велика фігура при Денікіні. Відомо, що Українська армія, зміцнена галицькими полками, — сила поважна. Чи договоряться з Денікіним? Щось мені видиться, що скоро будуть там співать "Боже, царя храни!" Сам Лукомський здається людиною розумною, інтелігентною, дивиться наперед. Як вам подобався?"

с(пр _"

Так, як і вам.

"От що, ви назначаєтесь командиром Канівської офіцерської роти, — каже до мене, — формуйте найскоріше. Ви назначаєтесь начальником поліції, - до Дмитра. — Приходьте вечором, принесіть що маєте, вип'ємо, поговоримо, може, що нового почую. Тепер хіба немало прийшло інтересантів. І вам треба спочить та обдумать не одне".

Дійсно, немало знайомих і незнайомих в погонах. Заступник нач. гарнізону полковник Добровольський, п. полковник Кліопа, штабс-капітани Туркевич, Крижанівський, Стадніченко, поручики, п. поручики, прапорщики.

В місті — оголошення про мобілізацію офіцерів і унтерів, формування офіцерської роти, установлення органів власті. Все — іменем "Командиванія Вооружонними Силами Юга Росіі", розуміється, в російській мові. Коло оголошень — громади чиТають, розважають, раді, що немає терору, страху, можна вільніш дихать.

Десь далеко чуть на Дніпрі гарматні постріли.

Не видно якоїсь військової частини. В себе радимось. Кінчилось наше вільне життя, а що жде дальше? З доброю мірою перваку, жареною рибою, ковбасою сиділи ми вечором та міркували, що робить.

Дмитро не хотів буть начальником поліції, а тим більше — в Каневі. Я не хотів формувать офіцерської роти.

Полковник міркував так: сам він не збирається довго тут сидіть. Жінка уже укладається, щоб їхать до батьків найскоріше.

Дмитро тим часом побуде тут, а потім вийде десь або в Сквиру, чи Звенигородку. Командировку достане.

Роту мені, одначе, формувать треба.