Розділ «Канів»

"До свіданія в Каневе!"

"Щасливо доїхать".

Катер поїхав назад.

"Ну що?"

"Що ж, прийшов Денікін. Вернімось в Канів, роздивимось".

Майже цілу ніч не спали. Сиділи коло огню, пили чай та думали, що робіть дальше.

До армії Денікіна не підемо, підождем вияснення стосунку до української справи.

Рано витягли кінці, зібрали манатки і з сапетом при човні поплили додому.

Плили ми найбистрішою течією. За яких півгодини почулись мотори, над рікою показався дим. Серединою ішов бронірований катер, дальше — ще два правою і лівою стороною. За ними — два пароплави. Всі судна помальовані сіро-си- ньою краскою, на всіх — андріївський прапор.

Скерувались ми з лівого боку до головного катера і замахали руками. Той повернув до нас, понісся повною скорістю і врізався з розгону в мілке місто. Коли ми підпливли ближче, якийсь штабс-капітан почав одчаянно лаяться і кричать, "що нам треба"

"Прапорщика Михальського!"

Шт. — кап. перестав кричать, скомандував своїм вилазить спихать катер, ми тоже помагали, і скоро катер звільнено.

Тим часом всі судна зменшили скорість.

Коли головний катер рушив далі, шт. — капітан крикнув: "Прап-к Міхальський — на лівім катері!"

Той уже взяв курс на нас. Михальський протяг люшню: "В Каневі вас ожідают с нетерпенієм. Явітесь к командующому флотилієй!"

Лука Семенович ждав нас з дівчатами на березі. Дома ми старанно привели себе до порядку. Оділись і почистились, постриглись. Я — з Георгієм, Дмитро — з Володимиром з'явились на пароплаві штабу Добровольчеської дніпровської флотилії.

Командуючий, капітан І рангу Луко^ський і його начальник штабу капітан- лейтенант говорили з нами чемно і ввічливо. Більше говорив і розпитував Лукомський. Поважний, з інтелігентним обличчям, розпитував, яку хто має військову школу, в якій частині служив, в армії російській і українській.

Почувши, що ми з Запорозького корпусу, Лукомський сказав дослівно:

"Вашему корпусу предстоіт честь ідті во главе наступаючіх сіл с Кієва на Москву".

"Який стосунок Добровольчеської армії до України?"