Розділ «Військова служба»

Став тим, чим хотів.

Тим часом починає щось псуваться на світі. З листів, оповідань тих, що вертались з одпусків, чулось погіршання життя. В селах — недостаток товарів, в містах не хватає харчів, все дорожчає.

Знову появляється чутка про Распутіна, його розкладаючий вплив на уряд, про ряд конфліктів між Державною Думою та урядом.

Одночасно чується недостаток продуктів в армії, починається в піхоті шириться скорбут, появився тиф.

Поруч з тим на фронті збираються величезні резерви. Маса зброї і амуніції. Хіба готовиться рішучий удар?

Зима 1916/17 була легка. Ніяких потичок, мало праці. Часом прилетить літак, кине бомбу на Маневичі, держиться високо, бо там стоїть тепер новочасна батарея протилітнича, б'є цільно. У нас тепер літаки не гірші німецьких. Літають скоро і відважно.

Знову на позиції 100-та дивізія — старі знайомі. Спотикаю на штабній сопці полковника Нікітіна. Тут і його сателіт Горбань. Раніше на погонах шинелі була тілько одна зірка: другу згубив. Тепер і ту згубив.

По-старому сідаєм до преферансу, всі в шинелях, бо протягає холодком. Батальйонний частує чайком. "Що ти, земляче, остатню зірку, бачу, згубив?" — питаю.

"Одну згубить не мудро, а от полковник згубив шість!"

Дійсно: не замітив, що Нікітін літ 14 носив 6 зірок підполковника, аж тепер дістав полковника. Віншую, а одночасно кидається в очі Георгіївська стрічка, ще раз віншую.

"То вже і Горбаня поздоровте, свою зірку він скинув назавше!"

"Невже ж?"

Той усміхається, розстібає шинель: "А це, земляче, бачив?" Георгій!! Розстібую свою шинель: "Порівняй, земляче!"

Горбань пригнув через три чини одразу — давно пора. Спіткання трьох новонагороджених георгіївських кавалерів було для всіх милою несподіванкою. Всі за Костюхнівку.

Новий взводний зробив враження дистилірованого, службистого інспектора. Голос гострий, лице ніби витесане сокирою, очі мутні, тяжкі, медвежа будова, рухи, одначе, меткі.

На турнікові, поручнях, кобилі єсть добрим гімнастиком. Має щось в собі несимпатичне, затаєне, хижацьке.

Не маючи багато роботи, впровадились муштрові заняття і гімнастика на знаряддях.

Каждий взвод займався окремо під керунком унтера. Деколи хтось з офіцерів вів муштру всією ротою.

Виділявся Бабкін справністю досвідченого інструктора. Тільки занадто ганяв свій взвод, кричав, уживаючи матюків, карав "під гвинтівку".

Аристократія Бабкіна ігнорувала, сапери поглядали на його спідлоба, похмуро. Навіть Андреев, посперечавшись, крикнув "алістократ та, мать твою єті-та!" Кепсько!