Розділ «Військова служба»

Глянув — темна латка, мацнув рукою — мокро, липко, заболіло гостріше, зробилось темно в очах і зараз пройшло. Коло другого коліна тоже кров. Ранено в обидві ноги. Через те і упав, стрибаючи, а згарячу не помітив.

Під'їхав до генерала, повідомив про поранення, попрощався і скоро погнав до себе. Під колінами коле.

Прибігли Харченко, Сікованов, фершал, фельдфебель. Сипнули сапери. Обережно розділи, розбули. Куля пройшла під коліном правої ноги між стегнами, далі під ліве коліно зачепила стегно і вийшла під шкурою. З'явився скоро полковий лікар.

Кров скипіла, а вилети вказують на ранения кулею гуманітарною. Видно, з японського карабіну, котрий дістали на плацдармі. Наша піхота мала ці карабіни 10–15 на роту.

Рана небезпечною не була, аби тільки не з'явилось запалення; був телефон од ген. інспектора, полковників.

До шпиталю не поїхав. 2–3 тижні полежу на місті. Приїжджали Тацкі, Петров і ад'ютант полку, котрий привіз підвищення в поручики. При оказії сказав, що в близьке полкове свято св. Якова маю дістать високу бойову нагороду.

Лежу, читаю, приймаю гостей, лікар щодня навідується. Запалення не загрожує, тільки стегно вимагає лежання. Чи зумію поїхать на полкове свято? Чим порадує апостол Яків, брат Христа? Не маю ордена на шию Св. Станіслава чи Анни II ст. Вони з мечами, та не бойові. Може, Св. Володимира? Трудно вірить, в полку ніхто не має. Лежу отак і мрію. На шаблі червоний темляк, на грудях Св. Володимир. Чин зовсім добрий! Бойовий офіцер!

Вияснилась таємниця горілки, коньяку і наливки, ікри та лосося.

Одесити ограли якусь піхотну медицину на 5 бут. спирту. Бутилку дали аристократії, пили потроху самі, дві бутилки Мілютін забрав терором. Коньяк і лосося дав Крафт, ікру має Мілютін, а Кузьма — бутилку наливки на диких малинах. Шинка і ковбаса пішли з моїх запасів, консерви з кооператива, а молодого баранця на шашлик артельщик виміняв у артилеристів.

Молодці, хлопці! Уміли поставитись на 5.

Прийшов наказ явиться всім саперам георгіївським кавалерам на полкове свято разом з офіцерами в штаб полку.

Лікар дозволив ходить з паличкою, на коня сідать за тиждень.

Погода осіння, теплі дні "бабиного" літа. На коні держусь непогано, одначе умовляємось, аби вів нашу групу в марші Харченко. Бо ноги не одіб'ю. Андреев вів групу, маючи п'ять возів, щоб на 40 кілометрах не підбитись.

Ночував у командира телеграфної роти штабс-капітана Косовича. Був це найкрасивіший офіцер в полку, кадровий офіцер високої культури і інтелігенції. Походячи з військової родини, Косович приготовлявся до академії. Саме учив французький, а німецьким володів на рівні з російським. Мав гарну бібліотеку. З ним було цікаво провести час і поговорить.

Косович дружив з Петровим, і як командир був одинаково цінимий мною.

Всім прибувшим приготовлено мешкання і вечеря. О годині 10-й в польовій церкві служили при службі Божій три військові священики. З приємністю дивився на своїх кавалерів, котрі виділялись акуратністю пригнаної одежі і чобіт. Група ця була найбільша. Як завше, веселий, меткий і щирий Петров вітався з саперами, радий не менше од мене здоровому виглядові та сердечному вітанню свого попереднього командира.

"Бачите, Віктор Петрович. Як вам раді наші хлопці? Всі ми споминаємо вас з вдячністю. Я стараюсь йти вашими слідами."

"Тут скрізь в штабі корпусу генерал інспектор Шейдеман під небо виносив 3-тю роту і Вас. Згадував і мої заслуги. Полковник Буйко хоче розпитать докладно, як все одбулось."

Стоять вирівняні ряди георгіївських кавалерів, на своїх містах офіцери. Коло 150 дістають хрести і медалі. В 1-й і 3-й ротах мають по одному золотому II ст., а найбільше — IV ст. медалі "За хоробрість": потрійні, подвійні і перші.

В свіжопобудованім, прибранім зеленими гірляндами будинкові зібрані всі офіцери. До нагороди шерегують помішник к-ра полку і ад'ютант. Займаю перише місто з правого боку. Рядом капітан Тацкі, Петров, шт. кап. Нехаєв, кап. Мофет, далі вліво решта.