Розділ «Військова служба»

Ти непотрібно ганяєш людей, ображаєш паскудними словами, караєш. Коли треба, вимагать виконання належить твердо і розумно. В поступованні 6уть справедливим.

Треба навчитись шанувать. Тепер на позиції спокійно, майже безпечно. Прийде час, коли попадеш під кулі, а не завше гинуть тоді од ворожої кулі. І ніхто тобі не поможе, як і тоді, коли дістав ножем в трактирі. Ти маєш совість, що затаїв перед начальством винних, а їм загрожувала тяжка кара.

Без причини не кинувсь на тебе з ножем солдат, а двоє ще додали. Доїв їх хіба до печінок. Так?"

Було…

"Щоб більше я не чув матюків, щоб не бачив нікого під гвинтівкою! Не ганяй без потреби людей! Учи і учись сам. Даєш приклад гімнастики дуже добре, рідко хто так уміє. Глянь на Путермана: жид, слабосилий, не зуміє показать того, що ти умієш, навіть команди не подасть, бо має слабий голос. А має два хрести, молодший унтер-офіцер, як і ти, всі його люблять і шанують, є працьовитий, не уникає небезпеки, ходив не раз охотником на діла, де треба обтертись об смерть.

Кому може помогти, чинить це словом і ділом. Бери приклад з його, Джуха, Калитенка, Міллера. При роботі не сторонись од кирки, лопати, сокири. Дай приклад. Засвистить куля, вибухне граната недалеко — почуєш страх, обов'язково почуєш. Похолоне в грудях, по спині пробіжать муравки. А тебе будуть дивиться 40–50 пар очей. Візьми себе в руки, витягни кисет, крути козячу ніжку. Всю волю вклади, щоб руки не тремтіли, як ще прикурюватимеш.

Хоть душа твоя утече в п'яти, а будеш лічитись одважним, геройським!

Будеш робить, як кажу — заслужиш третю личку, не мине тебе при оказії і хрест. Не поправишся — зніму і ті, що маєш. Зрозумів?"

Слухав Бабкін, сидячи непорушно. Його каламутні очі блищали, як у кота вночі. Лице вкрилось потом, аж на бороду стікало.

Щось з ним творилось. Незамітно положив руку на маузер: може, збіситься?

Позвав Василя, щоб дав чаю і до чаю і нікого не пускав, поки Бабкін вийде. Бабкін мовчав, похиливши свою продовгувату голову.

"Присувайсь, Бабкін, ближе, будем чаювать. Розмова не кінчена."

Василь вніс чайник, поставив шклянку і кружку, цукор, булки, щось мнясного, як завше, без виразу здивування чи іншого почуття.

"Присувайсь, пий чай, закуси, потім ще поговорим."

Тепер лице одбивала покірність, руки тряслись. Було чути, як зуби стукали об кружку.

Жду, поки мине нервова напруженість, що і мені передалась. Коли кінчив тертій стакан, Бабкін глянув в очі з новим виразом, таким, як у покривдженої людини, розгубленої, чогось ждучої.

"Що скажеш, Бабкін?"

"Од всієї душі дякую за науку. Ніколи ніхто так зі мною не говорив. Присягаю робить, як говорите."

Дрижачий голос в кінці міцніє як дзвін. Будуть люди з Бабкіна!

"Розкажи мені про своє життя все, од молодих літ."