Розділ «Військова служба»

Якось, ідучи кого бані, побачив я Бабкіна голого. Червоний, як варений рак, сидів на пенькові в снігу, тіло парувало, збоку шрам немалої рани. Мороз держався 15–20°.

Казав йому зайти до мене. Явився.

"Сідай, Бабкін."

"Постою."

"Сідай!" Присів з краєчку. Весь напружений, не свій.

"Слухай, Бабкін, відповідай правду, про що питатиму. Що за шрам маєш на боці?"

"По-п'яному''

"Хто тобі так і де?"

"Один солдат, такий отчаяний, в трактирі."

"Пили?"

"Відомо." — Бабкін спустив очі, міниться на лиці.

"Пили вдвох?"

"Було ще двоє."

"Склались на горілку?"

"Вони поставили по пляшці."

"Чи ті двоє задержали ножовика?"

"Сволочі були, ще вдарили по голові. Астраханська босота."

"Що було потім з тими солдатами?"

"Поки лежав в шпиталі, вони виїхали на фронт. Ротному командирові стидився признатись, думав сам оддячить."

"Слухай, Бабкін, пильно. Тепер ти на позиції. В своїм взводі маєш бойових товаришів, що не раз дивились смерті в очі. Многі мають хрести і медалі за хоробрість. Старший унтер-офіцер Джух, з трьома хрестами і двома медалями, не хотів стать на взвод, одпросився.