Розділ «Військова служба»

Входе полк. Буйко і гості: начальник штабу корпуса і інспектор артилерії, обидва генерали-майори.

Трохи дивним здається: чого першим з правого флангу? Звичайно старший рангом там стоїть. Якийсь чую неспокій. На столі посередині багато орденських коробочок, за столом полковник Буйко, ад'ютант Корнієнко, гості, генерали.

Першим стаю перед столом. Чую, як дрібно пробігає по тілі дрижання.

"Поручик Авраменко! В імені Його Імператорського Величества нагороджую вас орденом Святого Георгія IV ступеня!" Його голос замітно здригнув, а я згубив дух і почуття дійсності… Ніби через сон чую слова, перед очима сітка, огники… Навіть не подякував, коли стиснули руку. Ошоломлений несподіваним, не звертг в уваги на дальше роздавання нагород.

Скромненький білий хрестик на жовто-чорній стрічці без мечів і банту- найвищий бойовий орден! Чи то не сон? За що?

Читаю пізніше в приказі по армії і флоту: "… за наводку моста через р. Стирь под действітельним ружейним, пулеметним і артилерійским огнем, неся потері, давал пример геройской стойкості і безпримерного мужества…" От воно що! Значить, я герой!

Петров дістав Володимира III ст. Орден високий, бойовий, та не Георгій. Міст такий самий для артилерії і возів, був відповідальним за всі мости; йому належався скромний білий хрест, що я ношу. Несправедливо.

Стискують руки, вітають, оркестр грає, а мені ще всередині тисне. Щиро обнімає Петров, а не можу глянуть йому в очі. Розуміє мій стан цей бойовий досвідчений офіцер.

"В чім річ? У вас було небезпечніше, значні страти!"

Почтива людина, не заздрісна.

Зараз помарширують перед командиром полку колони георгіївських кавалерів. Постановив сам провадить своїх. Харченко дістає червоний темляк — перший бойовий орден, Анну IV ст., а на груди — III ст. З гордістю дивлюсь на своїх.

Солідний Андреев поглядає кругом з виразом на повнім лиці: "Диви, фасон!" Невеличкий, чорнявий Путерман, жид-одесит, найпорядніщий перед своїх земляків, скромний, помисловий, одважний, дисциплінований, має два хрести і медаль.

Рядом — двохметровий Опанас Джух, силач, маломовний, спокійний і розсудливий, переконуючої одваги. Кажде одізвання його має вагу. Не хоче буть взводним, працює за трьох. Тепер дістає третій хрест золотий.

Вони та сотні інших заробляли і для мене цей білий хрест! Як же близькими були мені раніше, а тепер стали ще ближчими.

Чую на собі погляди пошани і радості. Під музику маршу єгерів проводжу свою найчисленнішу групу, будучи першим в полку георгіївським кавалером офіцером.

В цих хвилях, коли салютував прадідівською шаблею, вернулась рівновага духа.

Обід з музикою, гарним хором. Десятки офіцерів: старших, зовсім молодих. Немало з запасу сімейних, старших інженерів, одірваних од мирного, спокійного життя, молоді вищих шкіл.

Кружляють чарки, виголошуються промови, тости, піднесення. А не один похиливсь над столом, сперся на руку мовчки. І мені стали перед очима рідні, і мені на думку впало: а як воно буде далі? Як укладеться життя?

Вийшов на свіже повітря, і зараз обступили свої. Питаю, як пообідали? Кажуть, добре, тільки у нас Кузьма робе смачніше. Питаються, чи не чути про кінець війни?

От що у всіх на думці!