Розділ «Військова служба»

Деколи і я присідав послухать цих оповідань і казок. Бували не раз цікаві. Колись почувся несамовитий регіт, сміялись, аж в лісі гуло. Пішов подивитись, послухать, ніхто не помітив, як став близько. Картина така. Сапер Лошак, що їв за чотирьох, а робив за п'ятьох, стояв раком, виставивши голе гузно.

Поважний Джух держав близько гузна запалену свічку. Лошак раз за разом пердів, тоді робився клубок якогось жовто-зеленого огню! Тішився народ, сміявся і я.

Якось почало щось псуваться. Появились заклопотані обличчя, замітно чимало щораз худіших. Незрозумілим було у декого одмовлення од одпуску! Обсуджуємо в своїм офіцерськім гурткові незрозумілі причини. Балакаю з Андреєвим.

Харчуються люди добре. Посилена порція м'яса, жиру, 12 кусків цукру, дві шклянки вина!

Для чого не хотять дехто їхать в одпуск? Фершал робе медичний поголовний огляд. Наслідки катастрофальні! Венерична хвороба!

Яким способом, звідкіль? Найближча оселя 30 км. Нетрудно було довідатись правди. Цілком припадково серед лісів, в непрохіднім болоті сапер Кононенко, красунь (аякже, одесит!), побачив непомітну тропу, котра завела його в стару хатину.

Жили там в великій нужді сорокалітня баба з молодою дочкою. Поділився, розуміється, з іншими "щасливою нахідкою". Дальше було зрозумілим. Секрет не вдержався. Побувало в "райськім куткові" немало.

Хворих виділено, за кілька днів додано і вислано в шпиталь. Тільки два тижні було того "хожденія", а 22-х саперів для роти не стало! Впало нещастя несподівано і пригнітило. Цікавим було те, що більшість хворих були люди старші, сімейні, а серед їх — денщик Гонін, солідний москвич, що все хвалився, як старався догождать своєму офіцерові, "уж як баріну"! Догодив. Бідний Гонін не міг довго заспокоїться. Незрозумілою, нерозгаданою таємницею було те, що Кононенко, що найшов ту хатину і найчаще бував, цей неглупий, веселий насмішник, добрий працівник, оказався зовсім здоровим. Видно, мав здорову, неподатну натуру.

Хату спалено. Матір і дочку виселено. Мали солідний запас цукру, жирів, білих сухарів, консервів і т. д.

Кінчалась зима. Пройшли мої іменини в добрій компанії. Були в гостях полк. Нікітін і капітан Горбань, пара нерозлучна. Пригодилась традиційна посилка з дому: було що їсти і випить. Любив полковник чарочку, а я — його товариство і одверту вдачу.

Розуміється, розмови крутились коло наболівших питань. Тут дав волю, совсім не криючись, "тато" Нікітін. Немає Санкт-Петербурга, а є Петроград! Так порадив сукин син Распутін — темний злодій, проходимець і шарлатан. І прізвище його плюгаве, і мати була курвою. Дісталось і німкені цариці, всім німцям з її оточення. Дісталось і безвольному "соплякові" цареві!!!

От хоть би запитать: "Який до бісового батька з його Верховний Головнокомандуючий? Просрав Ригу недавно!"

Саме німці натиснули на Північнім фронті, перейшли Двину і зайняли Ригу. На інших фронтах панував спокій.

Стратегія німецька розпрацьована найдокладніше, стоїть на найвищому рівні. З цим треба згодиться, як і з тим, що і армія, скована залізною дисципліною, б'є ніби таран, борониться з великою твердістю і умілістю.

Наш солдат не гірший німецького. Артилерія б'є цільніше. Кіннота без порівняння краща. Німці беруть гору кращою технікою, організацією і наукою війни.

Час іде своїм порядком. З півдня повіяли теплі вітри, сніг зникає цього року рано. Надулась, почорніла, піднялась крига на Стоході.

Надзвичайна блискавка-новина — убито Распутіна! Як електрична хвиля пробігла по всіх частинах. Все притаїлось, ждало чогось, передусім: хто, коли, де? Нові вісті заскакуючі, найменше сподівані. Распутіна убито під час вечері в двірці князя Юсупова. В змові брали уділ: великий князь Дмитрій Павлович, людина молода, і широко знаний член Державної Думи Пурішкевич, монархіст. Всі троє — близькі і оддані тронові.

Тіло убитого кинуто до р. Неви під лід. Слідство виявило винних, тіло найдено і поховано серед плачу почитательниць з царицею на чолі.

Могила вся вкрита квітами, щодень свіжими (зимою!). Вел. князя вислано над персидську границю. Юсупова і Пурішкевича видалено до своїх маєтностей! Пригасло піднесення, симпатія обняла покараних. Що буде дальше? Од вуха до вуха зашепотіли: коло могили поставлена озброєна варта. Якісь незнані одважні ризиковані особи обкаляли квіти на могилі. І легше зітхнулось: ніхто інший, як студенти!

Далі події поточились, як в калейдоскопі. Масові забастовки на заводах. Зараз незлічимі маси вийшли на вулицю: не хватає хліба, м'яса, жирів.