Розділ «Військова служба»

В Ермітажі і музеї Олександра III був по кілька разів. За каждим побутом в однім і другім запирало дух незрівнянне мистецтво славних митців. Глибоке незабутнє враження змушувало забувать час і місто. Ось портрет "напольного гетьмана": це ж наказний гетьман Полуботок, замучений лютим Петром І в казематах Петропавлівської кріпості, що видно серед Неви. Прибув боронить козацьких прав, а найшов смерть, як і тисячі козацтва, на костях которих будувався Санкт- Петербург.

Картина Лосенка, де князь Володимир з рукою на серці схиливсь над Рогнідою. Тільки що зарізано її батька, князя Рогволода Полоцького. Лице Рогніди повне розпачу і образи.

Невиразимий розпач, страх і безнадійність б'є з обличчя гинучих людей, сполучені з стихійною, нещадною, могутньою силою землетрусу визволених сил Везувію. Великий Брюллов показав в "Остатнім дні Помпеї". Остатня "Тайна вечеря" Ге.

Смуток, глибока задума на лиці Христа, спертого головою на руки. Молод красиве обличчя апостола Іоанна рядом, звернуте в бік виходящого Юди, повне здивування, св. Петро, могутній старик, має лице, звернене в сторону Юди, ціла постать в непорушенні, готова кинутись, силою вдержать темну, зловіщу фігуру. Призначене має совершитись! Велика сила композиції і виразу у М. М. Ге.

Стає людина перед великим полотном оригіналу "Запорожці пишуть листа до султана". Дивиться на розсміяне братство і поневолі починає сміяться. Що за багатство типів!

Немало треба було митцеві часу і подорожі, щоб їх зібрать! Од лівого почи наючи, стоїть спиною до глядача козак, запалює люльку, дорога довга рушниця чудової східної роботи за плечима; під багато вишитою курткою — дорогий пояс, на ногах черевики — видно, зносив чоботи.

На дальшім плані дуже віковий дід. Лице поважне, достойний вираз. Іде дізнаться причини громового реготу. Видно, скоро піде в монастир спасатися.

Молодий, гарний козак-кіннотчик з списом, з смаком багато одягнутий, видно, успів показать себе в боях, коли допущений до кола братчиків. Сміється здоровим, молодим сміхом. З-за нього заглядає поважний козак, їдучи десь, прийшов узнать, чого так тут регочуться.

Далі з перев'язаною головою великан. Він недавно був в бою. Не сміється. Вираз лиця говоре, що ще переживає бій та думає про найближчий, як поведе свій курінь та одплате за кров, що проступає на пов'язці. Далі — козак-шибай- голова! Цей і око стратив, і зносився, проте не тратить веселої натури та їдкого гумору. Таких виставлялось перед боєм дражнить ворога. За ним літній козак та другий, молодший, рухом рук виражають задоволення. Далі — два діди.

Один — високий, худий, з довгими сивими вусами, видно, незадоволений з редакції листу. Уважає за непристойне, аби писать так в імені Січі.

Другий — кремезний, могутній, не поділяє думки товариша. Взявшись в боки, регоче громовим голосом. Багата шабля, червоний жупан, підперезаний дорого цінним шалевим поясом, свідчать про заможність діда, що бував не раз курінним, осавулом, а може, і кошовим. Хрест на широких одкритих грудях, як і у шибайго лови, говорить про прихильність до церкви і віри. З ним рядом видно могутню фігуру в кобеняку, що стоїть спиною до глядача. Видно, не бере уділу в писанні. Голова одвернута.

Головні особи — за великим простим столом. Центральна фігура — військовий писар — виводить гусячим пером знакомитий лист. Це бувший студент Київської Могилянської академії. Він заховав студентське призвичаєння підголювать чуп — рину та носить білі комірці. На обличчі тонка іронічна усмішка говоре про розум і досвідчення. Писарює не один рік.

Над писарем широко оперта кремезна фігура батька-кошового. На вольовім сильнім обличчі поблискують очі. Припорошені сивиною вуса, опущені вниз, криють незамітну розумну усмішку.

В цій людині одчувається воля, рішучість і певність себе. В жовтім жупані — полковник або курінний добірного Пашківського куреня, прибічної гвардії кошового, що носила убрання золото-жовте і такі верхи на шапках. Він хіба тоже незадоволений формою листа, як і високий дід? Коло нього засушений, худий дці з підстриженими щетинястими вусами захоплено сміється. З піводкритого ротг стирчить єдиний зуб. Цьому хіба пора в прощальники?

Козак-силач аж одхилився од сміху, заклавши довгі чорні вуси за вуха. В захопленні пудовим кулаком ударив по широченній спині другого силача, що сидії рядом без сорочки і щось підказував писареві, підкреслюючи слова рухом ліво: руки. Він так і не почув удару сусіда, що міг би іншого легко збить з ніг.

Найближче бачимо діда, що напівсидить, напівлежить на величезній бочц:. Видно на ньому повний бойовий риштунок, навіть опертий на бочку булдимок- мушкет, при поясі — порохівницю-ріжок, з-під білого жупана — кавалок червоних штанів.

З голеної голови рештки сивого оселедця легеньким пушком піднялись догори, клаптик сивої брови і кінець білого вуса та характеричні зморшки од очеі дають зрозуміть, що і цей дід сміється од всього серця!

Риштунок, зброя, убрання показують заможність. Недбала позиція говоре, що дід ще повнить високий пост, може, осавула, може, судді. А може, в цей день є начальником варти, охорони Січі? Довго стояв я перед цією знаменитою картиною. Легко пізнав лице професора Яворницького в молодшому віці. Він ту1 писарем. Тепер чуприни не носе.

Кошовий Сірко також ніби когось пригадував. Кого? Каждий раз над цим думав і додумався.

В Харківськім музеї був великий портрет знаменитого генерала Драгомирова, писаного Рєпіним.