Розділ «Військова служба»

Все хіба найкраще з творів художників Російської імперії представлено в багатстві музею.

Ярошенко з картинами м'якого людського характеру, повні глибокого політичного значення. Правдиві прості поетичні крайобрази Левітана, Васильєва, портрети Крамського і многих інших знаменитих митців. Всього не передать, слабе моє слово!

В Ермітажі зібрані картини іноземних славних митців. Серед них багато портретів, картин релігійного змісту, побутові. Все приковує глядача найвищим майстерством. Ван-Дейк, Мурільйо, Веласкес, Рембрандт та десятки інших. Найбільше подобались мені картини Рембрандта, більше реальні і свійські.

Удалось через Таню і Кугаєнківну бувать на студентських збірках земляків. Оказалось їх тут багато, кілька сотень. Окремо існували "землячества" — київці, полтавці, волиняни, чернігівці. Збирались гуртки по 10–20 чоловік, складалися на вечерю, багато дискутували переважно на політичні теми, співали, часом танцювали, коли були інструменти.

Пізнав ближче чимало молоді. Виділявся серед студентів правник Неронович. Палкий, добрий промовець, весь палав нестриманою ненавистю до царя і уряду. Цар був у нього тиран, кровопивця, уряд — кати. Красивий, високий, робив враження огненної головешки. Не зносив спротиву, називав опонентів служками капіталістів, підлизами влади і гірше ще.

Одночасно подобався і одпихав, був свідомим українцем, а одночасно і більше інтернаціоналістом.

Колись Кугаєнківна впровадила мене в дом професора Артилерійської академії генерала-майора Михайлова.

Здивувало тут передусім багатство предметів українського походження. Вікна обрамовані артистично вишитими рушниками. Сам господар вийшов до нас в блакитному жупані, підперезаний дорогим золототканим поясом. Шовком вишитий комір сорочки зав'язаний червоною стрічкою, червоні шаровари впущені в жовті чоботи, м'які "сап'янці" з задертими носами і срібними підковами. Худий, з сивою головою і борідкою, генерал-професор говорив доброю українською мовою, а держався просто, як дідусь серед внуків. На свої 60–65 літ держався добре.

В кабінеті на стінах, завішених переважно плахтами, як в музеї, зібрана багата старинна зброя, набута на Україні.

Генерала легко пізнать з картини. Рєпін користався на взірець з частини у 5- рань і зброї Михайлова. А чого тут в великім кабінеті не було?! Шаблі, рушниці, кинджали, пістолі, з десяток порохівниць, колекція люльок, капшуків на тютюн, баклаги.

Син — поручик-артилерист, поставний, привітний, як і батько, говорив тілько по-українському. За столом, покритим мереженою скатертю з такими ж салфетками, — тарілки, миски, куманці виробу миргородської керамічної школи. В вуглі — багато оправлений в золочені срібні рами образ святої Покрови, дві картини на стінах — "Козак Мамай" і "Гість з Запоріжжя" така, як і у нас.

В гостиннім покої картини на українські теми: Маковського, Пимоненка, Куїнджі. Доброї роботи копії в дорогих рамах.

Обід з простих блюд, тоже свійський: борщ, котлети з гречаною кашею, солодкі млинці. Чай з вишневим варенням. Виноград, груші, апельсини.

Хто хотів — випив варенухи або запіканки під ковбасу чи шинку. Господар і я — по "корякові" доброго вина.

Мило і сердечно нас запросили бувать на обіді щонеділі. Скористав з цього кілька разів. Денщик-полтавець у генерала служив літ п'ятнадцять. Мав сім'ю, дітей, жив в тім самім домі. Його уважали почти як свого в родині. Жінка подівала до столу і прибирала. Чулося в Михайловых, як у близьких родичів.

Певного дня прийшов новий гость з дочкою-підростком. Михайлови дуже були раді, цілувались і обнімались.

Це був колишній учитель української мови і історії Михайлових і багатьох українців. По національності поляк, історик, дослідник нашої минувшини, знавець політичних біжучих справ.

Раніше жив у Петербурзі недалеко, утримувався з лекцій, друкувався. Українською мовою володів з надзвичайною умілістю. Звався Леон Василевський. Дочка — худе, костисте дівчатко — мала ім'я Ванда.

Був це будучий перший міністр закордонних справ в непідлеглій Польщі і близький наставник-совітник її начальника Пілсудського. Колись обидва належали до Польської соціалістичної партії. Розійшлись в 1919 році власне з-за розбіжності в українських справах.

Тридцять літ пізніше те костисте дівча повернуло коло історичне Польщі: а ще пізніше вийшло заміж за українського письменника, драматурга і міністра культури Корнійчука. Померла в Києві, маючи коло 63–65 літ.