Розділ «Військова служба»

Взагалі всі лектори були вимагаючі, але давали од себе багато знання. Хто хотів учиться — пізнавав і присвоював широкі знання, одні цікавші од других. В більшості слухачів не були популярні лекції і практичні заняття в лабораторії по хімії. Може, не міг зацікавить лектор?

Всі любили топографію, а особливо практику в полі. Як в каждій школі, не всім одинаково йшло в різних науках або заняттях практичних. Примірно пізнання інструментів геодезійних, послугування ними особисто зрозумів одразу, іншому забрало часу немало. Знову ж клята хімія або машини, мотори давались мені з трудом, іншому — легко, залюбки.

Варто підкреслить два моменти. Хто кінчив реальну школу, добре креслив і рисував, ширше проходив математику та фізику, було спочатку далеко легше, як тим, що кінчили класичні гімназії. Також легше було технікам. Не знаю, чому приписать, що класики почали вирівнюватись потроху в науці стислій, а в хімії вийшли наперед?!

Другим цікавим спостереженням була поважна кількість поляків між юнкерами, не менше 25 %. Поляком був і генерал — начальник школи, між іншим, дуже порядна, гуманна людина, чудовий скрипач. В школі оцінка поступу значилась системою 12-бальною. П'ять було тим, що в школі звиклій — двійка.

Йшло мені спочатку середньо. В нових умовах чув себе несміло, зв'язаний каждим рухом, словом, серед розкішних варунків, твердих вимагань, багатства занять. Старався по мірі сил бут пильним, виконувать завдання старанно.

Почав навіть виділяться в кресленні, гімнастиці, кінній їзді, володінні шаблею. На манежі, щоправда, довжелезний бич в руках ротмістра Мартинова "омилково" трапив не по коню, а інакше змусив "підібратись", поправитись в сідлі. Іншим приходилось підбиратись частіше.

З часом збільшились заняття практичні. Часто велись вони рядом з Петербургом в Усть-Іжорі. Хто не працював фізично, не знав труду, тому було трудно з лопатою, киркою, молотом і т. д.

А треба було практично пізнать всі роботи, які прийдеться виконувать саперам. Офіцер винен уміть дать наказ і пояснить як, що робить, що можна од людини вимагать. Оцінить труд. Нелегко було, зате цікаво на практиці. Тут дійсно пізнавався і оцінювався труд людини.

Коли будувався та розбирався, приміром, участок залізниці, треба було рознести та розкласти шпали, укласти тяжкі рейки, забить гаки, накласти та скрутить накладки, вирівнять і підбить шпали. Потім все розібрать, позносить в штаблі, скласти порядно, підлічить.

При будові мосту належало всі елементи виконать власноручно. До уміння послуговуватись пилою, сокирою, долотом, свердлами доходило уміння послуговування аршином, тесельським олівцем та трикутником, дать міру затесам, довжину, виміри шипу і гнізда в дереві. По цих заняттях по ночах чувся стогін, на руках виростали пухирі, часто криваві, на плечах появлялись синяки.

Я належав до тих, хто легше переносив ці роботи.

З часом втягались всі. Розуміється, не була задовольняюча оцінка фахової роботи. А мостовик штабс-капітан Ушаков — людина флегматична, спокійна, вимагаюча, знаменитий фахівець — був скупий на добру оціну і ступінь.

По таких практичних роботах збільшувались години лекцій.

Пізніше по черзі визначались юнкери провадить окремі роботи, а один — цілість праці. Інструкторів при практиці фізичній додавалось з вислужених добре платних досвідчених майстрів. Не раз такий дядя, показуючи слабому учневі, сам робив шип на сваї чи гніздо в накладці. Забивав більшість гаків при рейках. Розуміється, хто як міг — дякував з кишені. Ушаков старався не замічать цього, хоть око мав всевидюще. Так само офіцер-залізничник.

В цих заняттях що призначалось виконував хоть без ентузіазму, але і без уникання, ні разу не мав лікарського звільнення, а їх було чимало каждий раз після Усть-Іжори.

Зверхність пильно слідила за вихованцями. Нотувалась пильність, здібність, сумлінність, слухняність, обов'язковість. Ноти мав добрі. Чим дальше, йшло легше і краще. Не міг осилить почуття певної несмілості. Взагалі чулось, що вибиваюсь між кращих. Це знову виявилось в отриманні одним з перших перепустки в місто. А сталося після довшого часу, перед тим нікого не пускали.

При виході одбувався цілий церемоніал. Начальство оглядало виходящого з ніг до голови. Постава, стан одежі, обуви, головного накриття були піддавані, як під мікроскоп. Найменшої плямки, найправильніше місто пояса з штиком в піхві змірялось до сантиметра. Безкозирка насунута приписово на праву сторону. Рукавички мусять облягать руку, як резинові.

Не диво — столиця! Тут і члени царської фамілії, і високопоставлені генерали, тисячі офіцерів! А ще дуже важне — юнкери численних військових шкіл: піхотних, кавалерійських, артилерійських, морських.

Щоб не бути гіршими од вишколених на найвищий рівень павловців, набутих кавалеристів-ніколаєвців, учтиво-ввічливих моряків, треба було пильно уважать.

Сапери залюбки сходились і жили в дружбі з артилеристами. Тут було дві школи — Константинівська і Михайлівська, нам ближча, бо колись містилась в Михайлівськім двірці.