Розділ «Військова служба»

Такі самі землянки робились на сопці Кладбищенській для піхоти і команди траншейних батарей, мінометів та малокалібрових гарматок. Разом з нами трудились полкові саперні команди і робочі роти.

В найвищім місті збудовано для артилерії пункт обсерваційний, котрий трудно побачить на 5 кроків. Нижче 6½ метрів — поміщення для телефоністів, звідкіль виходиться нагору по скобах (…). Входиться внизу, збоку, не помітно.

Робився міст для тяжкої батареї і дорога з накату. Тільки там, за Стоходом, дві роти кривавились.

Страти майже щодня. Завше, побувши там, верталось з тяжким серцем. Для поліпшення забезпечення позиції нічого не можна придумать, аби рятувать од смерті і каліцтва.

Командир 398-го Новомосковського полку, полковник Ірживо-Домбровський, за Стохід не ходив, не находив потрібним. Та трудно було і уявить його, ходящого вночі по болотних кладках. Повний, з розкішною бородою, гарним привітним обличчям, чепурний, одітий в допасовані добрим кравцем кітель і штани, в завше вичищених чоботах, полковник цей видавався тут припадковим гостем.

Георгій свідчив, одначе, що офіцер бойовий. Мав гарного коня золотистої масті, вичищеного на диво, добре годованого, набутого під Костюхнівкою од венгрів. В сідлі сидів і їздив дуже добре.

Видно, був і господарем добрим, бо його солдати тримались веселіше, ходили чистіше.

Не прийшлось почуть про його нічого недоброго. В стосунках був коректним, уважним, чулось в нім старшого начальника, що уміє показувать і слухать приказу вищих.

Про марнування 2-х рот за річкою трохи здивовано подивився і так сказав: "Був там, знаю, що тяжко солдатам. Що можна, ви, спасибі, помогли, — зроблено. Приказ армії — плацдарм укріпить і удержать!" Спосіб і тон замикали дальшу балачку.

До того і полковник, котрого спіткав перший раз на штабній сопці, піднявся виходить. Що ж, ради немає…

Німці почали стрілять бризантними гранатами. Розривались вони низько над землею на сотні кусочків і летіли у всі сторони. Покривали значну площадь.

В окопах без козирків, тильної стіни попадали навіть в ячейки, де шукали спокою і одпочинку люди.

Траверси не рятували од подовжнього поражання. Тут не має значення двійний ряд рогаток і їжаків, підвищення окопів. Провадиться нищення, розстріл живої безборонної сили.

Іду пізніше по якімсь часі з того нещасного плацдарму. Там дві роти 397-го Запорозького полку.

Одзивається щось — неначе стид, що живу в умовах вигідних, теплі, чистоті, стосунковій безперечності.

Заходжу, як завше, в бліндаж штабу батальйону. Єсть п. — полковник Нікітін, єсть і Горбань. Ділюсь своїми думками з присутніми.

Нікітін часом уживає не завше вишуканих виразів, коли буває чим незадоволений.

Перше всього виразився критично про моральність матерів вищих штабів: "Буваю там, бачу, в яких умовах там живуть. Раз в добу їдять холодну кашу чи суп, вічно без сну і одпочинку, завше чекають смерті чи каліцтва.

Якби мав волю, давно б покинув те пекельне місто. Нам про це і думать не можна, коли не хочеш підпасти під суд. Вище командування (знову лихе слово про матерів) уважає обов'язковим удержать плацдарм. Непотрібні страти, непотрібні муки.

Прийде весна, вода все заллє, треба без бою одійти. Захотять німці — скерують там кілька тяжких батарей, то за годину сліда не останеться од плацдарму і людей."