Розділ «Військова служба»

Пороблено викладані траверси проти найнебезпечнішого огню вздовж окопів. Довезено і поставлено понад сотню стальних заслон. Укладено високий вал проти продовженого огню по ходові до Кладбищенської сопки. Там понесено піхотою раніше поважні страти.

Тепер осада плацдарму почула себе краще, могла стоять і ходить. Замісто козирків виложено гнізда на 2–3 (…), де можна було безпечніше посидіть, одпочить і поспать.

З деревини і мішків зроблено поміщення для офіцерів, що тулились в неможливо примітивних варунках з солдатами.

Приступлено до розбудови оборонності штабної сопки. Копався глибокий котлован для будови міцного бліндажу. Одночасно робилась дорога доїздова од Кладбищенської для вигіднішого руху возів з матеріалом, кухонь, людей.

При найменшім дощі творим тут рідке болото до колін. Ужито дерево, товщиною 12–15 см з прикриттям піском. Німці по цій дорозі пускали вечорами один-два залпи. В цілях маскування од сторони річки поставлено густу стіну сосонок і ялинок. Вдень добре крили рух, а при своїй висоті не давали і для "ковбас" можливості обсервування дороги.

Навіть вдень можна було доїхать до штабної возом чи кінно. В цім часі ближче прийшлось познайомитись з п. полковником Нікітіним, командиром 397-го Запорозького пішого полку.

Він більше перебував на штабній сопці в бліндажі к-ра батальйону. Не раз приходив на висунуті позиції з палицею в руці, без ніякої зброї, з солдатом-зв'язковим.

Старий холостяк, коло 50 літ, високий, широкораменний, доброї ваги, в стосунках безпосередній і легко приступний, солдата жалів і про його дбав.

Свій чин мав ще з Японської війни 1904–1905 рр. Орден Св. Володимира мав з мирного часу без мечів.

Мав надію дістать за Костюхнівку чин полковника та хоть мечі до Володимира.

Любив Нікітін молодіж і пограть в преферанс. Звідтіль тісніша з ним знайомість, бо уважав мене за бажаного партнера. Дійсно, грав я непогано.

Сталим партнером до преферансу був прапорщик Горбань, начальник пішої розвідки. Літ коло 30, походив з Верхньодніпровська, мій близький земляк.

На позиції був він давно, командував ротою і пішою розвідкою од мая 1915 року. Коли говорить про хоробрість або удачу, Горбань міг буть прикладом. В своїм полку та і в цілій дивізії уважався за найкращого розвідника.

Здобував "язика", коли було треба, часто підлазив до ворожих окопів, розвідував кількість і місто кулеметів, щасливо "знімав" та приводив "секрети", висунуті перед окопами.

Мав випадки загорнення "застав" 15–20 чоловік з кулеметами. Розвідку, мен — шу чи всією командою, водив особисто. Траплялось Горбаневі потичка око в око. За найкращу зброю уважав гранату, пістолет, короткий кинджал і малу піхотну лопатку. Ходило з ним "воєнне щастя", сам ні разу не був раненим, а його команда мала стосунково невеликі страти. Очі і вуха були у його котячі.

В піхоті на позиції ранг надававсь скоро: що 4 місяці подавались представлення на п. поручика і поручика, далі — 6 місяці? на шт. — капітана і капітана.

У нас і в артилерії ранги вислужувались довше, представлення висилались до поручика що 6 місяців, шт. — капітана — 8 місяців і капітана — 1 рік.

Часто представлення десь залежувались. В прикладі п. полковника Нікітіна і прапорщика Горбаня, штабс-капітана Мофіта, прапорщика Князева та і мого. У нас такі задержування кидались в очі: не всі до того мають удачу.

Після закінчення головних робот на позиції поїхало в одпуск коло 20 саперів. Дістав і я 15 днів.

Грошей зібралось чимало. В Києві купив дві валізки, гарне убрання, котре допасував добрий кравець, нові чоботи, набув подарунки — і на третій день був в Кічкасі.