Розділ «Військова служба»

Радість, сльози, поцілунки і балачки: як, що, коли і т. д.

Саме у Люби родилось третє — хлопчик. Був у неї кумом, малого назвали Анатолієм. Цим разом з Андрієм спіткання було тепле, сердечне, радісне. Щось нове в його повазі прорвалось, якби признав мене за рівного. Щораз обнімав, цілував, приглядався.

Мати не спускала очей, весь час щось підсувала смачне, клопотала, мало присідала одпочить. На лиці зміни ніякої: ті самі добрі очі, привітні, щирі, материнські.

Галя виросла на поставну, хорошу дівчину. Як і раніше, старалась держатись близько, була рада показаться разом між знайомими. Обходили ми з нею і об'їжджали наші старі кутки і міста в ярах, на островах, в степу, ходили до порогу Вільного.

Під вечір, коли збирались за столом, одповідалось і слухалось про життя в позиції і тутешнє. Полікарп якось викрутивсь од війська, був рекламований.

Андрій докладно розпитував про умови життя на фронті, настрій, розмови, харчі, стан узброєння, транспорт і т. д.

Розказував, як міг, докладно: що бачив, пережив, чув. Про враження боїв на Ікві, Стирі, Стоході. Розуміється, з пункту вражень і можливостей молодшого командира, а остатньо — командира саперної роти. Про розмови в полках піхоти і між саперами. Спеціально уважно слухав цього всього Андрій, він і розпитувавсь докладніше та цікавився каждими проявами нашого фронтового життя.

Ото зміст мо'іх оповідань. Армія має повний бойовий склад. Добре озброєна, харчі непогані, одіта і обута краще, як рік назад. Санітарна служба справна. Залізниці працюють добре.

З розмов з офіцерами старших рангів, як командирами батальйонів і деяких полків в артилерійських батареях, проривалась критика вищого командування за затримання наступу Південно-Західного фронту та великі страти, особливо в гвардії, котра вийшла за Стохід і полягла під Головами та Мельницею, в 30 км од Ковеля.

Випадало з тих розмов, що головна акція наступу мала розпочатись силами Північного і Західного фронтів. Там було змасовано більше артилерії, нагромаджено великі запаси амуніції, зібрано переважаючі маси корпусів.

Тим часом, в часі критичних кінцевих боїв на Південно-Західнім фронті, на тих сильніших не зроблено навіть поважної демонстрації. Щось натякалось на зраду, не раз падало слово "Распутін". Солдатів цікавило найбільше: коли кінець війні?

Більшість молодшого офіцерства, бувші студенти, учні старших класів середніх шкіл, податні на настрої, критику і незадоволення, майже одверто вислов- лювали свої погляди, солідарні з солдатськими: коли кінець війні?

В наших розмовах з Андрієм окремо він сказав: "До цього часу на Україні панує нагінка на всяке проявлення нашого культурного громадського життя. Загнано його глибоко в конспірацію. Закриті всі "просвіти", читальні, друковане слово.

Іде до великих перемін, скрізь як Росія довга і широка. Постарайся сам ширше одкрить очі і подумать та найти своє місто в недалеких рішаючих подіях. Прийдуть вони скоро."

Щось загадкове крилось за цими словами. Одночасно повстало почуття несправедливості і протесту проти уряду.

Замітно поважні переміни в умовах життя глибокого запліччя. Заводи Кічкасу, Хортиці і Олександрівська переставлено на потреби війни. Переважно готовились тут снаряди для артилерії. Зауважить давалось зміни в зовнішнім вигляді. Міцно зменшилась мануфактура, обув. Великий процент убирався в шинелі, військові блузи і штани, шкіряні куртки, одчувався недостаток цукру, перцю і ін — ших дрібниць. Одпуск пролетів скоро, непомітно.

Знову прощання, сльози матері, сестер. Міцні утиски Андрія, Полікарпа. Щось стискає в грудях: коли знову спіткаємось і чи спіткаємся? Війна роде смерть.

Довго з вагону бачу махання прощальне хусток, шапок. Тим часом в купе сам. Мислі повертаються до своїх саперів. Рано буду в Києві. Спать не хочеться, стараюсь передумать Андрієві слова, непокоючі, болючі, не зовсім зрозумілі.

І приходе певне порівняння. По противній стороні бачив поляків. Хоть в моїм понятті це військо не показало тих прикмет, про які читав в "Огнем і мечем", "Потопі" Сенкевича, одначе було військом польським національним.

Вище наше командування урочисто ствердженим підписом Вождя Збройних Сил, великого князя Миколая Миколайовича зобов'язанням прирекло відбудову Польської самостійної держави.