Розділ «Військова служба»

Два взводи, мій і Романова, визначені на розвідку і розмінування. Поле покрите снігом грубості 10–30 см. В білих балахонах сотня саперів непомітно дійшла до долини. Далі посувалось обережно повзанням на колінах. Романов правою стороною, я — лівою. Сніг пухкий, неглибокий. Інструментом до шукання дротів — руки, за поясом — малі стальні ножиці. Переді мною сапер єфрейтор Запорожець. Міни стверджено. Дротики перерізаються, міни тепер не шкідливі. Кінчаємо завдання, пора вертатись.

Вистрашений голос "лягай!", сильний вибух зараз, чую, як тіло нерухоміє, шум і біль. Не можу порушить руками і ногами. Невже смерть? Щось ніби тріщить.

Виджу зорі, людей коло себе, поволі притомнію. Б'ють густо австрійські кулемети. Нам це не шкодить. При мені Романов. Шум і біль в голові не проходе. Вуха заткало. Права рука — як дерев'яна, болить сильно. Крові не видно. Щораз вилітають близькі ракети, білим сліпучим світом покривають широко терен. Наше положення небезпечне, зброї не маємо. Страт тим часом поза моєю контузією не понесено.

В кінці потроху рідшають кулеметні стріли австрійців. З нашого боку весь час тишина. Одходимо рідкою лавою. В ногах слабість, двоє підтримує. Спотикаєм розвідку піхоти і разом повертаємось в окопи.

Маємо двох ранених в руку і лице, на щастя, легко. В позиційнім пункті ранених перев'язано.

Стверджено загальну легку контузію близьким вибухом. В голову і руку правдоподобно ударили куски промерзлої землі. Од гірших наслідків оборонили шапка і одежа. Руку з тиждень треба носить на темлякові.

Вибух міни наступив з вини Запорожця, котрий не нащупав дроту руками, а зачепив ногою і крикнув "Лягай!" Куски гранатів пішли вгору.

Випивши чаю, чув себе настільки добре, що міг йти сам, без помочі.

Мержанов дістав подяку за проведене розмінування. Ми з Романовом і сапери — ні слова.

Надходили свята Рожества Христового. Комусь з вищого начальства прийшла в голову думка ліквідації передмостового укріплення без ужиття артилерії і страти зарядів. Сапери мали висадить в повітря дротяний пояс загороди, а скуплена на переднім краю піхота в першім замішанні заатакувать і забрать позицію, а може, при удачі і Бучач.

На мене випало небезпечне відповідальне завдання: зірвать ворожі дротяні загороди, а властиво проходи для атаки піхоти.

Для цієї цілі уживались т. з. видовжені міни. На розкладений брезент шириною 40–50 см, довжиною 10 м клалась жердина 10–25 м. Рядом укладались тісно піроксилінові вогкі шашки, по кінцях і всередині — сухі шашки в цинкових коробках, в кінцевих сухих були дірки, куди всувались капсули з гримучою ртуттю. В капсулу всовувались куски бікфордового шнуру, виповненого всередині порохом з водоодпорно ізольованим покриттям. До кінця шнуру прив'язувалась губка. Це звалось запалом.

Губка тлилась з скорістю 5 минут 2Уі см, шнур горів 1 минута на 70 см. Час облічувався так, аби той, хто запале губку, мав час безпечно одійти. Міну несуть двоє.

Ото рисунок видовженої міни.

Приготовлено 16 мін, доставлено до позиції возом. 3 32 саперами-підрив- никами ночую в передніх окопах. Цілий день проходить на усталенні керунку для каждої пари. Чотири вибухи з лівої сторони, десять посередині, два з правої сторони. Облічаєм час на підхід. Справджаєм стан запалів і губок в бляшаних з дірками коробках на 30 минут тління.

Заряди-міни мають 10 минут тління перед вибухом. Запалювання губок одночасне по червоній ракеті. Збірка при землянці командира батальйону.

Червону ракету вистрелю сам. День зимовий короткий, проходить скоро. В напруженні не хочеться їсти. Зранку випилось шлянку чаю. Часи справджено в усіх командирів рот, звідкіль вийдуть підривники.

Згромаджена піхота двох батальйонів кинеться до атаки після вибухів, другі два з найближчого резерву готові рушить в поміч. Обійшов передні окопи командир полку.

Як звичайно, ліниві стріли, там і сям вилітають ракети. Рушили підривники. За 10–15 минут мають дійти, одлеглість 300–500 кроків. За дротами — австрійці, 40–50 кроків.

Несподівано прибігає єфрейтор Бойченко — напарник його припадково ранений, лежить недалеко. З санітарами находимо його скоро. Передаю ракетницю батальйонному. За 23 минути випусте він червону ракету. Час маємо. З Бойченком несем пудову міну, як можем, скоро. Натикаємося на полосу загороди, хтось близько лежить, рушаємо вправо кроків двадцять. Всуваємо жердину коло стальних кілків. Трохи короткувата. Беру у Бойченка коробку з тліючою губкою. "Підніми обережно дріт!" підсуваюсь трохи далі і підсуваю глибше жердину — саме враз! Секунди, минути тягнуться. Бойченко лежить ззаду, чекаєм…