Розділ «Військова служба»

Говорячи про ротні типи, не можна поминуть групи саперів з Одеси. Виділялись виразно захованням, мовою, спритом. Розкидані по взводах, солідарно тримались один другого. Для прикладу подам кілька фамілій з пам'яті. Рудь, Кононенко, Кононець, Федоров — виразно українці. Міллер — німець. Путерман — жид. Мілютін — росіянин і т. д. Отож, всі вони називали себе одеситами, національність їх не цікавила. Класичний приклад місцевого патріотизму і солідарності. Одесити були рухливі, куті на чотири ноги бувальці, перші до доброго і злого. Мали почуття делікатності і гонору. Добували, чого не можна купить, новини приносили укривані і мало знані. Ото приклад з часів Варварівки.

Приїхала до Рудя дружина. В хаті жив Рудь з шістьома колегами. Того дня його двоє земляків поговорили з рештою і перенеслись спать в сарай на солому. А було холодно, замерзли береги лиману!

Три дні побула тут Рудьова жінка. Всі земляки і решта взводу одвідала молоду жіночку, а вона прибрала собі до помочі господиню з дочкою, всіх обіпрала і де що треба полатала.

Вертаюсь до головного.

5-й Кавказький корпус кінчав концентрацію. Закінчено муштру. В визначенім дню помаширували в Ніколаєв стройові роти бат-ну. На величезній площаді зайняли міста численні полки піхоти, батальйон наш понтонерський, відділ авіації, артилерія, кіннота. Разом 50000 штиків і шабель. Виведено жолнєрів, маленькими трикутними значками на багнетах, для ознакування лінії маршу.

Всі частини вирівняні. Командири полків і окремих б-в спереду на 15 кроків, командири рот спереду на середині, при взводах на правому крилі — субалтерни, ззаду — фельдфебелі.

Тишина напруженого чекання, серебром і золотом блистять труби численних оркестрів.

Падає команда: "Смірно! Слушай на караул!" Раз-два! Маси замерли. Очі скеровано вліво.

В оточенні генераліції, пара шагів спереду проїхав новий верховний вождь всіх озброєних сил Імперії Миколай II, вітаючись з каждим полком і окремими частинами (вел. князь Миколай Миколайович обняв Кавказький фронт).

Здається, недавно бачив царя як же інним! В сірій шинелі з солдатського сукна, з погонами полковника, лице перетомлене, землисто-бліде, під очима темні круги, тільки той самий спокійний голос, та сама борода і вуси.

Враження смутне. Нелегка шапка Мономаха! Закінчуючи об'їзд, кінна група оддаляється до трибуни на лівім боці. Там, з лівого боку, установлюються оркестри. Команда: "К ноге!" Раз-два-три!

На середині два генерали один проти другого. Командуючий парадом генерал-лейтенант Істомін — к-р корпусу. Його помішник генерал-майор Селівачов — к-р 4-ї фінляндської дивізії. Перший — поставний, вище середнього росту — команду подає, другий — маленький, тоненький, з довгою бородою, в височенній шапці і довгій шинелі — передає команду частинам.

Чи хоть почують її?

"Смірно! На плечо-о-о!

"К церемоніальному маршу! На одного лінейного дістанцію! Взводнимі колонамі! Первий полк, первая рота, ма-а-арш!"

Хто б сподівався такого виразного дзвінкого голосу у непоказного Селівачова?

Вся увага на себе і своїх. Чуть далекі команди "Марш! Марш! Марш!"

Уже гримить оркестр, марширують піхотні полки. Темп скорого кроку. Взводи витяглись в подвійний ряд по 25 в каждім. Десь спереду Левашов. Команда" Марш!"

1 рота — капітан Тацкі — марш!

2 рота — шт. — кап. Мофет — марш!