Розділ «Військова служба»

Велика пиха визирала з його постави і стосунку. Любив карти, був загребущий. Фахівцем був добрим, службу знав дуже добре. На поважання підлеглих, одначе, не заслужував і про це не дбав. Сапери в поважній кількості народ бувалий, городський, що їли не з однієї печі хліб, платили командирові антипатією з певною іронією. Пізніше навіть ми, молодші офіцери, перестали шанувать Мержанова за уникання позиції.

Грач, високий і стрункий, короткозорий, перейняв дещо од Мержанова, а з часом до нього наблизився. До саперів гострий, надміру вимагаючий, муштрою свій взвод вимучував занадто, щоправда, сам так же цілий день був на довгих ногах в рухові. Пізніше не маркувався на позиційних роботах, небезпеки не уникав.

Романов, милий, товариський, веселий, найменше прикладався до муштри. З саперами свого взводу зжився близько, був шанований. Мержанова не любит, жив якось беззаботно, про "завтра" не дбав. Гроші його не держались, мав масу речей непотрібних.

Воробйов, поважний, обстріляний, в міру вимагаючий, був добрим товаришем і командиром. Жив скромно.

Щоб не вертаться до порушеного, подаю ще кількох з роти, що заслуговують на увагу з різних причин. З ними довший час пробув разом.

Передусім старший літами, заслужений фельдфебель, господар роти.

Дмитрій Андреєвич Андреєв. З походження тамбовець. В саперах 15 років. Низький, широкоплечий, з великою головою на короткій товстій шиї, видавався горбатим, маючи непомірно високі груди.

Знаменитий, дбайливий хазяїн, умів держать порядок, дисципліну і шанування своєї особи. Запальчивий, крикливий, гострим не був, а карав сам дуже рідко. До кари майже нікого не подавав.

Коли котрийсь з саперів чи навіть унтерів щось провинився, Андрєєв голосно лаяв, уживаючи оригінальних виразів.

Найгіршим зневажучим словом було "Алістакратта!" А вже в найбільшим гніві гриміло "Алістакратта, мать твою єті-та!" Винуватого це остаточно дискваліфікувало як людину і солдата.

Не будучи злопам'ятним, замітивши (…) вчинки і старання найгіршого "алістакрата", забував про попереднє.

Старший писар Іван Іванович Барков, інженер-технолог під 40 літ, спокійний і солідний, користався великою повагою.

Молодший писар Татарінцев з свідоцтвом зрілості, 30-літній "бродяга" (reizer). Пройшов і проїхав всі незміряні простори Росії, був в Афганістані і Персії, коротко працював в незліченнім числі міст і фахів. Голова лиса, як коліно.

Кухар-шеф Кузьма. Огромні вуса і борідка завше старанно утримані — це половина Кузьми. І-шо-рядний фахівець, в минулім — "кок" морського корабля, переніс на кухню порядок і чистоту, пануючі на морі. В білім ковпакові і халаті не знижувавсь до роздавання страви — це лежало на помішникові. Кузьма пильнував справедливого поділу.

Конюх при кухні Гаравін. Високий, на перше враження малоповоротливий, весь зарослий густою чорною бородою. Волосся вилазе йому з вух і носа, покриває руки. Очі великі, чорні, циганські, під густими нависаючими бровами. Коні ситі, вимиті, вичищені, розчесані — циган, милуючий коні? Ні. Учений-агроном, скінчивший славну Петровсько-Розумовську академію!

Рядовий сапер Миколай Олександрович Крафт, коло 35 літ. При возі з офіцерськими речами. Дисциплінований, коректний, виглядає чисто в припасованім убранні, завше добре вичищених чоботях. Лице приємне, підголене, вуси і мала борідка гарні.

Це мільйонер, власник найкращої фабрики шоколаду. Нелегально платив другому візникові за обслугу свого коня і інні послуги, і платив щедро.

Олександр Іванович Білоус, фершал 25 років, добрий фахівець. Малий, худощавий, з наставлениям на підкреслення поваги і незалежності свого значення, філософ-резонер.

Ці семеро тримались виразною групою. Творили якоби канцелярськоку- хонну аристократію, мовчки признану позасталою громадою. До цієї групи часом хтось зближувавсь, когось допускалось і толерувалось. Це унтери обозу і магазину — каптенармус, сигналіст і денщик командира роти, обидва завше коло його особи перебуваючі. З часом число аристократів побільшало.

Взводні унтер-офіцери довго не допускались.