Розділ «Військова служба»

3 рота — марш!

Думка, щоб добре пройти, витримать одлеглості і рівняння… Два завороти вліво. Єгерський марш підбодрює. Пронеси, Господи! Хвилююсь…

Чується знайоме дрижання. В остатній хвилі спокій. Певність добре виконаного руху одполірованого старого кривого клинка, сміло дивлюсь в стомлені царські очі, шабля "на плече" — і все… їде артилерія, проносяться кінні полки.

Знову займаєм своє місто. Цар пішо обходить частини. Одним дякує за службу, іншим — за геройство в боях, нам — "за славний смотр!"

В проважаючій групі побачив наслідника. Хороший хлопчик, весело усміхається, в солдатській шинелі з медаллю і погонами єфрейтора. Рядом — могутня фігура бородатого матроса. Це нянька Олексія, здається, Коваленко.

В скорім часі 5-й Кавказький корпус вирушив на австрійський фронт. Батальйон доїхав залізницею до ст. Ярмолинці. Через городок Монастержиско, Чортків пішо дійшов до позиції під Бучачем.

Роти саперів розійшлись по участках дивізій. 3-тя саперна розмістилась в більшому селі Ромашівка в одлеглості 3–4 км од позиції. Замешкав в маленькій кімнаті, другу займала старенька господиня з дочкою, а мій денщик, Василь Гальчанський, примостився в кухні.

Це не будь-яка фігура. Майже на голову вищий мене, жилавий і костистий. Дуже довгі руки, довгий, спичастий ніс, тонкі стиснуті губи, невеликі сірі очі без якогось виразу. Нічого його не виводило з рівноваги і нічим не проймався.

Часом позволяв собі на мене побурчать, чи то за те, що мало їм, чи за те, що себе не бережу, як йому здавалось. Рації тут не мав.

Одночасно не був боязливим, просився не раз на ночну роботу. В праці не лінився, робив що треба, розторопно, може, трохи помалу. Був сильним і витривалим. Не окрадав мене. Сам був завше ограваним одеситами в карти. Діставав з дому щомісяць 15–20 рублів. 80–90 % ішло до кишені Кононенка, Федорова, Кононця. Василь не гнівався. А ті ще з його насміхались.

Одним словом, хлопчина був добрий, може, дещо чудакуватий. Посідав ще трохи почуття свого оригінального гумору.

Людність в Ромашівці була українська. Називали себе русинами. Бідність і темнота невірогідна.

Мужчини і жінки носять довгі полотняні сорочки і волосся підрізане, спадаюче на шию. Мужчини підперізуються широким шкіряним поясом ("черес"), де ховають передусім тютюн, люльку, кремінь, кресало, губку, як мають, то гроші, гребінь.

Грамотних дуже мало. В мові уживають незнайомих слів і виразів. Взагалі люди тихі і спокійні. Свого цісаря поважають. Вони всі греко-католики.

В Ромашівці був свій пан. Остались по нім парк і палац, там живуть кілька людей служби. Ніякої худобини не водитися. У всім селі ні сліду корови, а рідко де хрюкає свиня. Будучи в парку, спіткав двох з палацу. Зайшов до їх. Мали гітару. Попросив щось заграть.

Один заграв і заспівав знайому пісню "Ой що ж то за шум учинився?" Я підтяг, голос мав непоганий. Сам тоже заграв "Реве та стогне." і "Ой у лузі…" Помалу розбалакались, спочатку обережно, в кінці одверто. Були вони національно і політично вироблені. Свою майбутність в'язали з цісарською Австро-Венгрією. Національний рух ще не зовсім ввійшов в народні маси. Існують політичні партії і представники українців в парламенті. "Демократи", "радикали", "поступовці", "москвофіли" і ще якісь. Гаряче доказували, що найкращі є радикали і т. д.

Нічого такого ще не чув! Не міг підтвердить чи заперечить, тільки слухав. Найгіршим ворогом українців є поляки! З цим не погодився, почав розказувать про поляків в Запорожжі-Кам'янськім, Катеринославі, взаємних стосунках. Вони здивувались, але підкреслили, що там у нас вони не мають влади, "інакше б говорили, якби пожили в Галичині!"

При прощанні довідався, що твориться в Австрії українське військо.

Більше цих людей не спотикав.

Позиція проходила по р. Стрипі. Щовечір ішов там один, а часом два взводи на роботи. Праці намічалось дуже багато. Слабе забезпечення дротом, не закінчені окопи і рови зв'язку, тісні невигідні землянки, цілком немає запасової позиції. Не було матеріалу на кілля до дротяних загород.