Розділ «Все проходе, все минає»

В осінні бурі, коли вітер віє з водою, запалювання ліхтарів вимагає великого напруження сил. Трудно вигрібать і не легше запалювать на великій хвилі.

Куги мусять бути чинні на час!

Всі кужники — знамениті рибалки. Ріку і її режим винні знать, як власну хату.

Подякувавши припадкові, гості од'їхали, а я, трохи теж почастувавшись, скоро міцно заснув.

Та й спав майже до полудня. Ствердив, що хтось був в часі мого сну. Пара здорових пнів тліло на огнищі. З-під купи свіжої трави виглядав хвіст здоровенного, вив'яленого на сонці, вудженого уміло судака. Був дуже смачний!

Видно, симпатичні кужники оддячили за почастування, їдучи рано гасить огні.

Снідаючи, думкою глянув в далеке минуле. Це ж над Тясмином мав Богдан Хмельницький свій Суботів! Це тут перелила повний келих кривд народних та остатня капля!

Вдень стоїть куга, кругле дерево d 20 см, на якорі, маючи кінець помальований на червоно або біло, що стирчить над водою 1,5 м. Червоне — права границя фарватеру, біле — ліва.

На ніч до кут в'яжуться трикутні плитки з ліхтарями одповідного цвіту.

Затримувався на ніч переважно при річках Псел і Ворскла. Перша несе води з Курщини через Суми, друга — з Білогородщини через Полтаву. Береги тут без більших взнесень, як скрізь, покриті зеленню дерев, трав та квітів. Більше осель при берегах. Перед тим виміняв продуктів за рибу в Кременчуці та ще й дістав два карбованці!

Оказується, з вудки можна жить!

Ось Оріль, колишня границя Лівобережної України з Диким Полем, Гетьманщини і Запорожжя. Тут стан мій був бідніший в дерево та й риби тілько на вечерю. Знову починає підніматься правий берег: менше дерев, бідніша трава. З видимої далеко лівої сторони осель мало. Багато піску, порослого верболозом, видно скотину та вівці. Рано вирушаю, щоб буть завчасу в Верхньодніпровську — місті мого народження, першої науки, отрочих років.

За високим взгір'ям і селом Глинище Дніпро повертає, і з далечини 9-10 км бачу зариси садів і будинків міста. Береги лісисті, високі, чимало підмитих дерев в воді, міста веселі, приємні, гарні.

Часу маю багато, а їсти хочеться. Привалюю до берега, дві вудки в воду, казанок на огонь, хліб на досочку, скоро поспіє риба і картопля. Поплавки почали погружаться — потягло!

Навіть їсти було ніколи. Несподівано просидів понад дві години. І не даром: маю в сапеті чим почастувать Оксану з сім'єю!

Під вечір витягаю човна на Литвинівці і посилаю до Гапоненків. Скоро возом разом з своїм майном приїжджаю до своїх рідних, вітаюсь з сестрицею, Наумом Степановичем, Петрусем, вже чималим гарним хлопчиком.

Як завше в таких випадках — питання, відповіді, тем многість. З певним здивуванням стверджую, що гострота конфлікту з матір'ю і братом притупилась. Те і друге слово кинув Наум.

Може, мама і брат мають рацію? Дійсно, треба одбуть військову службу. Це займе всього рік. Надії на забракування ніякої. На свій зріст 177 см важу 83 кг, виспортований, досить сильний, доброї постави, лице опалене на шоколад, під першим пухом — темний кармін на всю щоку. Де там забракують?

Візьмуть обов'язково! А може, вступить до війська раніше, охотником, "вольноопреділяющим"? Інший стосунок, краще відношення з боку офіцерів. За кілька днів пізніше, може, під впливом розмови, у сні прийшла Т. Прийшла, пильно подивилась, попрощалась і одійшла. Довго пам'ятав той сон!

Побув у Оксани три дні. Провідав знакомих, побував в місті, постригся, освіжився і з запасом всякої всячини з комори Оксани вирушив далі.