Привітні, інтелігентні, смілі люди, ціну свою знають! І батько, і сини багато розказували про пороги і їх характер. Про випадки, трагедії, небезпеку.
Показували старого сивого діда, у котрого на очах згинуло двоє дорослих синів. А були випадки, що гинуло і 10–12 людей! Рідко, а буває.
Зразу здавалось, що хочуть налякать, одбить охоту од заміру. Одначе все було правдою.
Попросив молодшого пройтись на Кайдацький поріг. Місцевість порізана балками-ярами. Ідем то вгору, то вниз понад берегом. Всю дорогу чується гомін порога, наростає щораз сильніше.
Входимо в вуличку Старих Кайдаків і стаєм над порогом. Берег високий, крутий, щораз обривається. Гранітова маса виступає величезними частинам, спускається до берега гігантичними ступнями. Широкою полосою переходе ріку та виступає з води окремими великими каміннями.
Частину їх ще покриває вода, що там кипить, піниться — значить, їх місто. Де ж сірий похмурий каменюка стирчить з води, вона стогне, реве, б'є в нього з розгону, обкидає, як слиною безсилої злості, вертається і обходе.
Вся понадкілометрова ширина од берега до берега покрита гребнями білої піни, полосами води, що несуться скажено між камінням.
Не можна зрозуміть, як тут можна пропливти? Мій провідник показує посередині, здається, вузьку пряму полосу. Там каміння не видно, а вода несеться з найбільшою силою. То і єсть ход!
Узнаю, що тут і на Сурському порозі ход прочищений, там вода спадає невеликими ступенями.
Довідуюсь, що на всіх порогах вода спадає з висоти коло 30 метрів. З того на Дідові-Ненаситцеві на цілих 6Уг метрів! Це вже настоящий водоспад!
"Цей поріг малий, от побачите Ненаситець — там є на що подивитись!"
На всіх порогах, як дуже висока вода, вони смирніші — пильнуй бистрину і все буде добре.
В велику воду плотів на Ненаситець зовсім не пускають. Там чим більша вода, більша "гроза". Самий напір води ламає на тріски могучі дерева товщиною 45–60 сантиметрів! Дійсно, трудно це уявить!
Вирушаючи в небезпечну дорогу, всі учасники і їх родини на березі, на колінах лицем до церкви довго і усердно моляться. Це стародавній звичай, як перед боєм
Лоцманська Кам'янка має свого вибраного отамана, котрий держе зв'язок між лоцманами і водною дистанцією.
Заробляє за свій небезпечний труд лоцманська артіль не зле, середньо 500–600 карбованців. Часом більше. Кінчають завдання в Кічкасі. Далі плоти і судна ведуть звичайно білоруси, найняті на місці виходу на воду. На порогах стають під команду лоцмана як поміч.
Самі лоцмани працюють, починаючи од 18 літ як учень-практикант, а право во дить судна чи плоти достають не раніше 28 літ. Тоді одержують право держать екзамен.
Комісія з старих, досвідчених лоцманів під проводом інженера справджує практично набуті знання.
По мапі і з пам'яті кандидат мусить знать твердо всі значні каміння, ходи- фарватери при різних рівнях води, характеристику дна на всій довжині порогів, всі значніші предмети місцевості, на котрі в якім випадкові треба керуватися. Як треба приготовить судно, плоти в залежності од розмірів і яку обслугу-силу поставить.
Екзаменаторам-"дідам" розпорядливість та винахідливість уже відомі. На цій підставі одержується право водить плоти і звання лоцмана 2-ї категорії.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Спомини запорожця» автора Авраменко Никифор на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Все проходе, все минає“ на сторінці 36. Приємного читання.