Побував на Аскольдовій могилі, де над Дніпром поховано перших князів київських Аскольда і Діра. Хоронять там людей значних і тепер. В Володимирському соборі не міг одірвать очей од знаменитих ікон-картин, створених генієм Васнецова. Може, з тиждень забрав Київ, а все було мало!
На березі коло пристаней пароплавів багато човнів більших і менших з різним товаром, привезеним з гори і низу Дніпра. Деякі аж з-під Черкас. Під веслами, вітрилом, часом на вірьовці везуть люди 200 км масло, сметану, сир, яйця, городовину, овочі. Взамін купують товар, потрібний на селах. Випадає подвійна вигода: продається дорожче, купується дешевше. На селі торговець ціну на все ставить сам, ще й ніби робить ласку, як купує. В Києві добрий продукт продається скоро, ще й люди дякують. Купиш тоже на вибір дешевше.
З водою човен пливе 7–8 км на годину, під вітрилом — 10–12 км. Проти води під веслами, вітрилом і тяглом — 4–6 км.
А що якби самому спливти човном аж до Лиману? Буде дороги коло 1300 км, в день середньо зробиться 60–70 км. На затримання в дорозі — 5-10 днів. Всього подорож займе 6–7 тижнів. Човни продаються дешево, харчі і все, що треба, багато не коштуватиме. Поїду, побачу Дніпрові береги!
Коло берега багато різних будок з товарами. Човна купив доброго, рибацького, на двох людей. Видовбаний з великої верби, осмолений, з бортами, обшитими струганими дошками. Дуже легкий і гінкий. Гарної обробки. Двоє весел, щогла з вітрилом, мостки, черпак на воду. За все заплатив 5 рублів.
Лавочник-жид того човна поміг купить, за це доставив все, що було потрібно: сало, пшоно, сіль, чай, цукор, цукорки, перець, лист, цибуля, ковбаса, дні пляшки наливки-спотикачу, 4 вудки, запас гачків, навіть постарався про робаки! До цього дійшло 2 коци, чайник, казанок, сокирка, 2 чашки. Речі змістились в легкій плетеній корзинці з кришкою та замком. Коци під себе, вудки в човен — і в дорогу!
Ще на прощання дійшла паляниця та велика в'язка смачних київських бубликів. Все це коштувало дешево. Погода чудова, вода велика, Боже помагай!
* * *Вільний, незалежний, серед багатої прехорошої природи почув себе трохи заспокоєним. Де подобалось — приставав до берега, переважно на острові. Дерево під рукою, на огні гріється казанок або чайник.
Сиджу десь тут з вудкою. Середньо робив на день 50 км без ніякого зусилля, тілько скеровував де треба на бистрину та в обход небезпечних міст.
Досить часто приставав в догіднім місті повудить або до оселі набуть молока, цибулі, яєць, масла. Переважно продукти мінялись за рибу, котра ловилась добре, особливо рано та вечором.
Пишні, красочні, картинні Дніпрові береги! Щокрок щось нового; дише минулим, історичним. Трахтемирів — колись значна оселя, центр староства XVI–XVII вв. Колись тут був козацький шпиталь, арсенал.
Був монастир. Археологічні праці ствердили тут існування людської оселі в часах передісторичних, кремінної та бронзової діб (трипільська культура).
Недалеко велике село Трипілля в зелені садів. Біліють хати, блищать золотом хрести над церквою. Навколо високі взгір'я правого берега. Тут в бурхливих часах пізніших отаман Зелений (Данило Терпило) оголосив незалежну республіку. В1919 році тут згинуло понад 200 молоді київського комсомолу — трипільська трагедія!
Тут хлопчаки принесли черв'яків за гачки. Дуже доброго молока виміняв за рибу. Ночував на острові, трохи дальше. Проплив коло 60 км з вітром під вітрилом.
Коло 100 км од Києва з правого боку найвищий пункт — Вибла Могила. З неї виразно видно славний Переяслав. Високо горять в сонячнім промені хрести величавого собору, будованого гетьманом Мазепою.
Зеленіють ліси в долині Трубежу, що тут вливається до Дніпра. Далеко-далеко стеляться зелені низини Лівобережжя. На розлеглих лугах — трави сочисті, буйні. Гострий запах дикого часнику мішається з медовими пахощами квітів.
З лоз піднімаються височенні осокори. В тихих затоках стіни очерету, оситнягу, на воді круглі тарілки листя латаття, між ними непокаляно біліють великі квіти водяних лілій з золотою серединою. Бігають по листях водяні курочки. Припадково з очерету випливе і сховається пухле каченятко.
Трохи нижче з правого боку — село Бучак. З високого берега виступають скали. З ріки кой-де виглядають каміння. Куги одходять ближче лівого берега, одзначають досить вузьку дорогу для суден і плотів. Течія бистра, як завше на "заборі". Великий плескатий камінь манить до себе, обіцяє непогану здобич. Вигрібаю там, витягаю човен.
Місто добре. З обох боків бистрина, за каменем вода тиха, спокійна, заточує помалу коло. Дійсно, місто багате!
Риба велика — в'язі, плитки. Кілько окунів. В сапетці хлюпоче уже чимало, а переривать не хочеться.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Спомини запорожця» автора Авраменко Никифор на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Все проходе, все минає“ на сторінці 32. Приємного читання.