Розділ «Все проходе, все минає»

Недалеко острів з великим лісом. Вечоріє. Починають запалюватись огні при кутах: червоний та білий. Спливаю до острова. Місто — якби хто приготовив. Чистий сухий пісок при березі лагідно сходе до води, старі, високі дерева, обступили стіною чисту поляну, порослу травою. В кутку стіжок свіжоскошеного підсохлого сіна. По дерево ходить не треба — лежить на березі та коло дерев. Скоро над огнем завис казанок — варилася юшка з окунів. Трохи пшона, цибулі, перцю, лавровий листочок, тоненькі кусочки сала — і смачна, здорова вечеря готова.

Трохи вище вода підмиває берег: там звалилось велике дерево. З води видно товсту колоду, стирчить гілля. При березі величенна громада коріння. Тут вода одбивається на течію, обходе колом і повертає до пня. Видається дно глибоке, треба раненько посидіть — щось мусить буть. Човен підпертий, під ним мостки, на мостках пахуче м'яке сіно, зверху коц. Царське спання!

Одначе сон не приходив. Думалось про своїх, про Т. Вони не знають, що зі мною, де перебуваю, що роблю… В мислях робив різні плани, мріяв. Задрімалось над ранок, а збудив вітер і шум води. Надійшла хмара з громом, блискавками, полився дощ, теплий літній дощ. Бив косими полосами довго, під човном робилось мокро, огонь згас. Ні під човном посидіть, ні утікать десь, а дощ то переставав на коротко, то починався знову.

Вже по обіді стихло, виглянуло сонце. З трудом розвів огонь та почав гріться та сушиться. Мав науку, щоб на ніч човен оставлять одкритою стороною од вітру хоть б найменшого.

Заночував на місті і другу ніч, мусив намерзнуться в дощ, а тепер одпивався гарячим чаєм. Сіно змінив — і знову спання добре.

Оставалось до Канева 10–12 км, там постановив затриматься і побувать на могилі Шевченка.

Вирушив чуть світ, вимостив сіном човна і вивів на середину ріки: нехай пливе — течія бистра.

Опершись на снопок, трохи задрімав. Тиша, десь скинеться більша риба, делікатно плескає вода, човна легенько похитує. Прокинувся… далеченько за Каневом під Прохорівкою. Цілком розвиднилось. Не міг собі пробачить слабості. Вертаться було незручно, далеченько і трудно проти води. Течія була бистра, берег з каміннями, тут була невелика забора. Прямо щастям не напоровся на камінь, бо мене власне знесло на другий бік. Проснувся на час.

Поснідав при устю історичної Росі. Тече по Київщині через Погребище, Білу Церкву, Богуслав, Корсунь. На берегах Росі велись великі битви од найдавніших часів. Була колись границею Київської Русі од степу. Лилась тут кров в боротьбі за волю за козацьких часів.

Тут високий правий берег раптом звертає од Дніпра, губиться за високим старим лісом. Становить він великий масив близько 30 км довжиною, 5-15 км в ширину. Десь в ньому заховався знаний з Коліївщини Мотронівський монастир. З нього повів гайдамаків Залізняк.

Після обіду при судовій пристані в Черкасах — поважніша торгова операція: за продану рибу поповнив запаси продуктів та добув відерце червів.

На ніч розбив свій стан на лівому березі, при устю р. Сули.

Тут так гарно, що постановив побуть довше. Сула має воду чисту як сльоза. В жовтуватій масі Дніпрової води одбивається і довго тягнеться блакитною смугою, а смачна! Є дуже рибна, особливо при устю. Мав тут такий багатий полов, як мало коли пізніше в житті. Річка тече гарною лісною долиною, спокійним плесом. Над берегами — килими квітів, очерету, буйна густа сочиста трава. З лівого боку блищать з зелені білі стіни хат. Двоє пастушків пасуть громадку скотини.

Нарвали мені солідний запас "луку", щавлю та принесли кучу дров. Дістали по торбинці риби, кавалкові цукру і бубликові з маком. Були раді і задоволені. Під вечір принесли глечик пареного молока і гарний сир. На прощання обділив милих хлопчиків цукром, бубликами та рибою щедріше.

В сапеті плескається немало язів, пара судаків, кілька невеликих кілограмових сомків, щось там окунів.

Цим разом розкладаюсь на ніч при устю Тясмину з правого боку. Білий чистий пісок, кругом верболіз, пахуче сіно з-над Сули на містках. Одразу огонь. Для порядку закинув вудку і почав витягать йоржів. До чого вони настирливі!

Не став довго з ними возиться. Зате юшка з них знаменита!

Під'їхали кужники, вертаючись з запалювання сигнальних огнів в ліхтарях. Запросив їх до юшки, почастувать мав чим. Дістав пляшку спотикачу, хліб, лук, шинки.

Розбалакались. Я розпитував, гості розказували. Сиділи довго. Праця їхня нелегка, часами небезпечна і відповідальна. За рікою треба пильно слідить.

Майже щороку вода чинить поважні зміни в своїм головнім ході. Дно піскувате, рухоме. Де було недавно глибоко, заносе піском. Піскові маси часом творять "перекати". Тобто вся ширина річки в якомусь місті пересипається, течія несеться скоріше, фарватер засипано, десь рве в іншім місті. Тоді весь час треба буть на воді, переставлять часто куги, завідомлять власті, вимагать вислання черпальних машин рить новий фарватер.